Salamander - Темні нащадки, Salamander

Лукас підняв очі, і хоч ще була злість у його погляді, щось інше теж промайнуло - розгубленість, можливо, навіть сумнів.

Аурелія підійшла до Лукаса, поклавши руки на його плечі, і обняла його, намагаючись заспокоїти його серце. Вона відчула, як його тіло напружене, але все одно залишалося поряд.

- Я не хотіла, щоб ти дізнався так, - прошепотіла вона, намагаючись знайти правильні слова. - Мені просто потрібно було тобі сказати, але я боялася.

Лукас відсторонився від неї, його обличчя стало серйозним, а очі сповнені розчарування.

- Чому саме зараз? Чому ти не сказала мені раніше? - його голос був сповнений запитань і емоцій. - Ми разом вже довгий час, і тепер ти мені кажеш, що ти фейрі? Це все так несподівано!

Аурелія відчула біль від його слів, але намагалася пояснити, хоч і сама не була готова до цього розкриття. Вона відсунула кілька волосків з обличчя, її ельфійські вуха почали повільно повертатися до звичайного людського вигляду.

- Я не знаю, Лукас, чому саме зараз. Це дивно... тут, у цьому світі, не повинно бути магії.

Її ельфійські вуха, які ще кілька хвилин тому виглядали витонченими й магічними, почали змінюватися. Вони ставали менш загостреними, і незабаром прийняли звичну форму.
Лукас уважно спостерігав, як Аурелія змінюється на його очах. Його очі вперше звернулися до її вух, які, хоч і поверталися до звичної форми, все ще виглядали незвично для нього. Це було дивно, магічно і вражаюче, і він не міг просто ігнорувати це.

- Як це? - його голос був тихим, але в ньому відчувалася невідома глибина. - Що сталося? Ти... Ти змінилася знову?

Аурелія зробила кілька кроків назад, намагаючись пояснити, але її серце билося все сильніше, адже вона не знала, як дати йому зрозуміти всю складність ситуації.

- Я... не знаю, - вона тихо відповіла, витираючи кілька прядок волосся з обличчя. - Це була магія, хвиля, яка пройшла через мене. Вона активувала мою справжню сутність, але потім пройшла. І я просто повертаюсь до того, ким була для тебе.

Лукас мовчав кілька секунд, важко дихаючи. Він дивився на її обличчя, на її вуха, які тепер стали звичайними, і його погляд знову наповнився сумнівами.

- Ти говориш про магію... І тепер я маю вірити, що все це реальне? Що ти справжня фейрі, а я нічого не знав?

Аурелія відчула, як її серце стискається. Це була реальність, якої вона так довго боялася. Все, що вона могла зробити, це пояснити, навіть якщо це було важко.

- Я не хотіла приховувати від тебе правду. Я боялася, що це змінить все між нами. Але зараз... все змінилося, Лукас. Я не можу більше брехати.

Лукас стояв нерухомо, його обличчя залишалося спокійним, але в його очах виблискувала буря емоцій. Він зробив глибокий вдих, а потім підійшов ближче до неї, злегка торкнувшись її руки.

- Я не знаю, як це все переварити. Це занадто складно. Але... Я хочу зрозуміти. Я готовий вислухати тебе. Просто... Просто не приховуй від мене більше нічого.

Аурелія відчула полегшення від його слів. Хоч він і не повністю прийняв все, що вона йому сказала, але хоч якось був готовий слухати. Вона підійшла до нього, поклавши руку на його груди.

- Я не могла тобі сказати раніше, бо боялася втратити тебе, Лукас. І я боюся тепер, бо не знаю, як ти мене сприймеш, коли дізнаєшся всю правду про моє походження.

Лукас подивився на неї, і хоча на його обличчі все ще було багато питань, він зрозумів одне: він не міг відразу відмовитись від неї. Вона була для нього важлива.

- Я не знаю, як це змінить все, але я готовий спробувати. Я не обіцяю, що це буде легко, але... Я хочу зрозуміти тебе, Ауреліє.

Аурелія взяла паузу, зібравши думки перед тим, як почати свою розповідь. Вона дивилася на Лукаса, ніби намагаючись знайти в його очах підтримку, хоча знала, що це буде непросто.

- Я з іншого світу, Лукас, я народилася в світі де в основі всього стоїть магія - почала вона, її голос був тихим, але твердим. - У мене є рідний брат, Даріус. Ми виросли разом, але... все змінилося.

Вона зробила паузу, щоб не перевантажити його словами.

- Мій батько... король всіх фейрі, темних і світлих. - її голос трохи зламався, але вона продовжила. - Ще до нашого з Даріусом народження, створив принца темних, Його звали Каель. Він був як брат для мене, ми виросли разом. Але все змінилося, коли батько вирішив нас посватати.

Лукас уважно слухав, його очі не відривалися від Аурелії, поки вона говорила, навіть якщо його розум ще не повністю сприймав все, що вона говорила.
Аурелія відчула його погляд, але продовжила.

- Мій батько не мав меж для своєї жадоби до влади. Він завжди мріяв зруйнувати стіну між світами, проникнути у світ людей, щоб підкорити його. І саме з підтримкою принца темних і його армії темних це стало можливим. Але я знала, що це означає. Він хотів не просто здобути силу, він хотів знищити свободу людського світу.

Лукас слухав, намагаючись зрозуміти. Його серце билося швидше від всього, що він чув.

- І що сталося тоді? - запитав він, намагаючись змусити себе залишатися спокійним, хоч його думки пурхали, як бджоли у вулику.

Аурелія зітхнула, знову відчуваючи біль від спогадів.

- Я посварилася з усіма. З братом, з батьком. І тоді я створила портал і пішла у світ людей. Без магії. Я... я втекла. Я не могла бути частиною їхніх планів, я не могла дозволити їм знищити все, що для мене важливо. І я вирішила почати нове життя тут, серед людей, де магія не має влади.

Лукас подивився на неї, все більше і більше вражений її відвагою, але й глибоким смутком в очах.

- І це все... відбувалося так давно? Ти втекла, а потім залишила все це позаду?

Аурелія кивнула, але перед нею знову встали ті страшні спогади.

- Так. Але зараз... ця хвиля магії, що пройшла через мене, може означати лише те, що стіна між світами починає руйнуватися. Я відчуваю це, Лукас. Це не просто так. І все може знову змінитися.

Лукас відступив на кілька кроків, намагаючись впоратися з усіма цими новими знаннями. Його обличчя стало серйозним, але він тримав себе в руках, хоча всередині відбувалася справжня буря.