Аврора Лав - Берегиня Серця Атлантиди, Аврора Лав

Хлопець акуратно заправив пасмо волосся, що вибилося мені за вухо, і великим пальцем провів по моїй верхній губі, витираючи крихти. Я завжди їла, як порося, і багатьох це забавляло. Я важко проковтнула, відчуваючи, як по тілу розливається хвиля збудження.

— Твій вигляд у тому залі дуже налякав мене, — тихо промовив він, трохи примруживши очі, здавалося, уважно вивчаючи кожну рису мого обличчя, наче намагався впевнитися, що я дійсно в порядку.

— Еван… — впоравшись зі своїми емоціями, я підняла погляд і уважно подивилася в золоті очі сповнені любові та турботи. — Я не можу просто сидіти склавши руки, коли навколо таке коїться.

— Так, я це розумію, — він поклав свою руку на мою, стискаючи трохи сильніше, ніж зазвичай. — Але я хочу, щоб ти знала: моя турбота про тебе ніколи не зникне.

— Не варто зайвий раз турбуватися, це ж було лише тренування.

Еван багатозначно підвів брови, відчувши його осуд я соромʼязливо відвела погляд.

— Я завжди буду поруч, навіть коли ти вирушатимеш на ці небезпечні місії.

— Я знаю, і я безмежно вдячна тобі за це, — мої слова були щирими, але я розуміла, що його турбота походила не лише від любові, але й від страху втратити мене.

Еван нахилився до мене, його обличчя було лише за кілька сантиметрів від мого.

— Ти для мене — цілий світ, і я не витримаю, якщо щось із тобою трапиться, — його голос був настільки тихим, що слова звучали майже як шепіт.

— Я обіцяю бути обережною, — я дивилася йому прямо в очі, намагаючись передати всю свою рішучість і впевненість.

— Обережність — це добре, але іноді вона недостатня, — його очі блищали від внутрішньої напруги, але він тримав себе в руках, не даючи страху захопити його.

— Еван, зі мною все буде добре. Це не чесно, коли всі сили Ордо спрямовані на боротьбу з Лараном та його людьми, а я відсиджуюсь у стінах Квік.

— Любов моя...

— Ні, Еване, — я рішуче зупинила його. — Ти знаєш, що я маю рацію. Я можу допомогти. Та й взагалі усі нападки Ларана на Аюнтаменто через мене...

— Ти не можеш звинувачувати себе за те, що Ларан намагається досягти своїх цілей будь-якими засобами, — Еван знову спробував заспокоїти мене, але я бачила, як його тривога змішується з гордістю. Він завжди захоплювався моєю силою, але це ніколи не применшувало його бажання захистити мене.

— Можливо, так, але ж я частина цього всього, Еване. Я не можу стояти осторонь, коли стільки людей страждає. Якщо я можу хоч трохи змінити ситуацію, я повинна це зробити, — я говорила впевнено, але в моїх словах була і біль від усвідомлення того, що ці рішення могли віддалити нас один від одного.

— Я знаю, що ти сильна і хоробра. Ти завжди була такою, — він знову схопив мою руку, його дотик був м’яким, але в ньому відчувалася рішучість. — Але ти повинна знати, що я ніколи не перестану хвилюватися за тебе. Ти — моє життя, і думка про те, що ти можеш потрапити в небезпеку, розриває мене на частини.

— Еване, — я тихо прошепотіла його ім’я, намагаючись заспокоїти його хоча б трохи. — Ми обоє розуміємо, що ця боротьба не закінчиться швидко. І я не можу дозволити тобі бути на передовій самотужки. Я обіцяю бути обережною і ніколи не ставити себе під невиправданий ризик. Але, будь ласка, дозволь мені бути частиною цього.

Еван глибоко вдихнув, його очі були наповнені болем, але він знав, що сперечатися зі мною було марно. Я бачила, як його внутрішня боротьба відображалася на його обличчі.

— Я розумію, — нарешті вимовив він, його голос був тихим і спокійним, хоча в ньому звучала нотка відчаю. — Я не можу тримати тебе під замком, хоча хотів би. Ти вільна робити свій вибір, але… Пробач я тебе не можу підтримати. Я проти, і хочу аби ти це усвідомила. Ти будеш корисною тут в Академії, живою та неушкодженою. Ти багато чому можеш навчити нових адептів. І не забувай, що саме ти потрібна Лорану понад усе. Судячи з наших даних він одержимий ідеєю заволодіти твоєю магією, тому все, що ти собі вирішила дуже небезпечно.

Я насупилася відштовхуючи простягнуту руку вампіра. 

— Мене ніщо не втримає в стінах Квік, — сумно зітхнула я, розуміючи як мої слова ранять.

— Знаю…

Мовчки доївши я встала з-за столу. Еван слідував за мною, зберігаючи дистанцію. Він розумів, що зараз будь-які його слова або дії могли тільки погіршити ситуацію. Зазвичай, він вміло підбирав потрібні слова, щоб заспокоїти мене або знайти компроміс, але цього разу моя рішучість була надто сильною. Він відчував, що моя пристрасть до помсти й бажання довести свою силу тільки зростали.

Ми дійшли до виходу з їдальні, і я на мить зупинилася, вдихнувши глибоко. Я намагалася взяти себе в руки, але всередині вирувала буря емоцій. Еван знову спробував торкнутися мене, але я обернулася до нього і рішуче відійшла на крок назад.

— Еване, я знаю, що ти хочеш мене захистити, — сказала я, намагаючись контролювати голос. — Але я більше не можу жити в тіні. Мені потрібен шанс показати, на що я здатна, і я не дозволю Ларану керувати моїм життям через страх.

Його очі наповнилися болем, але він не відповів. Його мовчання говорило більше, ніж будь-які слова. Він хотів, щоб я була в безпеці, але водночас розумів, що утримувати мене від боротьби було неможливо.

— Я повинна зробити це, — додала я, дивлячись прямо в його золоті очі. — Для себе, для моїх батьків, для Меган. Я не можу стояти осторонь, коли стільки життів у небезпеці.

Я хотіла служити Ордо, бути корисною, а не відсиджуватись у Квік. Я знаю свій потенціал. Я була б чудовим Стражем. Саме Стражем. І я жадала помсти. Помсти за смерть своїх батьків. Помста за смерть Меган. Саме тому я все ще тут, мені потрібно було підготуватися, а зараз я відчуваю, що я готова.

Вампір повільно кивнув, приймаючи мій вибір, хоч це і було для нього важким. Він знав, що нічого не зможе сказати, щоб змінити моє рішення, і хоча його тривога не зникла, він вирішив довіритися мені.