Соломія Реус - Віддана без любові , Соломія Реус

   Минули з десяток сільських хатів і вже перед ними сільська рада. Впорались там швидко. Варвара виголосила урочисту промову, привітала молодих із створенням «нової радянської сімʼї», побажала поповнення молодим, щоб були достойними громадянами Радянського союзу. А далі чекало гучне святкування з піснями та танцями, застіллям, смачними наїдками.

   Для Богдани день тягнувся довго. Андрій не пропускав можливості лишній раз бути поруч. То стане так близько, що Данці і повітря не вистачає, то сісти вирішив коло неї. Вона старанно не подавала вигляду, що щось не так. Та й до хлопця привітною дуже не була. Коротко відповідала на його питання і все по тому. А вже під вечір як хлопці покликали Андрія на чарку до себе за стіл видихнула із полегшенням.

- Оленко, ти як? - Остап пригощав гостей, а Оленка після декількох танців сіла перепочити.

- Ой, Данцю, ноги болять. Так натанцювалась. Жарко дуже, пити весь час хочеться.

- Ну то приємна втома. Гарне весілля вийшло. І ви з Остапом гарна пара. Бажаю щоб до кінця життя такими закоханими очима один на одного дивились і жили в злагоді.

- Дякую подружко. Надіюсь так і буде. А твій дружба де? - Богдану як током вдарило від тих слів.

- Ніякий він не мій! Пішов з хлопцями випити. .

- То що ж ти так сполошилась? Не твій, то і не твій. Я ж так до слова.

- То я напевне не виспалась просто.

- Ой я теж майже не спала. Все думала та переживала. А даремно. Все добре ніби пройшло. Чуєш, Данко, твоє весілля наступним гуляти будем?

- Моє? Та мене й не кликав ніхто. Та я й не збираюсь поки.

- Ну то сьогодні не кликав, а завтра гляди й покличе хто. Ти дівчина гарна. Хлопці у нас в селі теж непогані. Може хто приміром сьогодні до танцю запросить.

- Оленко, я й не думала за це.

- А пора задуматись. 17 років, сама знаєш ще рік-два і вже в дівках засиділася.

- То хай так і буде. Мені і так добре.

- Ти що? А люди що скажуть? Та сміятись будуть! - подруги не закінчили розмову. До них підійшов Андрій, вже повеселівший від декількох чарок і запросив Богдану до танцю. І як сильно дівчина цього не хотіла, надіялась що не наважиться він цього зробити, та йти мусила, бо не хотіла подрузі вечір псувати. Та й люди дивляться.

   Він взяв її за руку та повільно вів до центру двору, де танцювали гості.

- Ти сьогодні дуже гарна. Ти завжди гарна.

- Дякую. - кинула на нього короткий погляд.

   Він обхопив її за талію, і вона мимоволі затримала подих. Танок наче сам повів їх у ритмі, ноги ніби не торкалися землі, а серця вибивали спільний пульс. Вона була так близько, що він відчував її тепле дихання на щоці, бачив, як тремтять її вії, і це захоплювало його повністю.

   Долоні спітніли, але він не розтискав обіймів, боячись, що якщо відпустить – ця мить зникне, розтане, як сон. Його груди ледь чутно здіймалися, серце билося швидко, а в голові дзвеніла одна думка – насолоджуватися цією близькістю, її ніжною присутністю, легким ароматом волосся, що п'янив сильніше за будь-яке вино.

   Вона зробила плавний рух, і їхні погляди зустрілися. В ту мить усе навколо перестало існувати – лише він, вона і цей танець, де кожен рух був мов зізнання, кожен дотик – тремтливий відгук у серці.

-Богданочко…- Андрій ледь помітно схилив голову до неї ближче і прошепотів на вухо. На дівчину війнув запах самогону і це роздратувало її ще більше.

- Андрію, я не хочу псувати своїй подрузі весілля. Тільки тому погодилась танцювати. Як би це було не Оленчине весілля, то ніколи, чуєш, ніколи б не стала з тобою до танцю.

- Чому ти так зі мною? Я ж правду тобі кажу! Як мені тебе переконати.

- Залишити у спокої!

   Дівчина відсахнулась від хлопця і швидко побігла в бік столу. Хотілось тікати чим далі звідси, щоб не бачити й не чути нікого. Та зараз такої можливості не мала. Всілася за стіл, випила склянку води, ще другу. Добре що Оленка не за столом, гостям не має діла до неї, кожен набувається по-своєму. Та й Андрій дякувати Богу не пішов слідом. Можна тихо посидіти перепочити.

    До кінця вечора більш і не говорили. Андрій розважався серед друзів. Танцював із будь-ким із дівчат, її залишив в спокої. Дівчина розслабилась і насолоджувалась рештою вечора, танцювала і співала разом з усіма. А опівночі як молоді зібрались до хати, то майже після них теж зазбиралась додому.

- А що це дружка тікає з весілля? - добре випивший Микола сперся на стіл і нахилився до Богдани так близько, що їй від запаху спиртного аж запаморочилося в голові.

- Молодих нема, то й дружки не треба. - вже встала йти, та хлопець її за руку вхопив.

- Чекай, Богдано. Потанцюй зі мною. Ти зі мною не танцювала сьогодні.

- Миколо, іншим разом. Втомилась я.

- Е ні, так діло не піде. Один танець!

- Вона ж сказала що не хоче. - як з під-землі виріс Андрій. Відсунув Богдану за спину і став перед нею загороджуючи від Миколи.

- Чугуєв! Тебе ніхто не кликав! Самі розберемось.

- Данка збиралась додому, то хай і йде собі. Чого пристав до дівчини? - в цю мить якою б злою не була Богдана на Андрія, та відчуття вдячності заполонило її.

- Я сказав тобі не лізь куди не просять! - Микола рукою пахнув Андрія в плече. Той ледь встояв на ногах.

- Миколо, припини, бо пожалкуєш. - голос Андрія тремтів. Він був розлюченим.

- Чугуєв, ти що думаєш як з начальством дружиш, то все тобі можна і за всіх вирішувати будеш?

   Відповіді не послідувало, лише глухий удар кулаком Миколі прямо між очі. Хлопець не встояв на ногах і впав. Люди почали збігатись і звертати увагу на хлопців, а Богдана скориставшись можливістю швидко по-між людей втекла. Ніхто і не помітив коли і як. Та дівчині це було на руку, бо боялась щоб не зрозуміли, що бійка зачинилась саме через неї. Ото тоді людям буде про що говорити. Та мама з татом її з світу білого заживуть за таке. Такий сором сімʼї! Дівчина швидко минула подвірʼя, вийшла на дорогу та чимдуж додому. Дійшла швидко. Тихо зайшла в хату. Батьків ще не було. Завтра неділя, роботи в полі нема, то набуваються на весіллі. Степана з Гнатом лишили на сусідку бабу Дарину, яка своїх дітей ніколи не мала, чоловіка давно хоронила, а тому була рада хоча б чужих понянчити. То ж Данка сама в хаті. Вляглась на піч і заснула майже одразу. Важким видався день, а особливо його закінчення. Хотіла поскоріше все те забути, що сьогодні відбулось із нею.