Соломія Реус - Віддана без любові , Соломія Реус

- Ну що ти вперта така? Почекай будь ласка, кажу ж, що поговорити хочу!

- А я тобі ще раз кажу: нема про що розумним із дурними балакати!

- Ну мені що на коліна стати?

- Та хоч лягай Чугуєв! Тільки відчепись від мене.

- Не можу! Богдано, не можу відчепитися! Все думаю про тебе, спати перестав!

- Не вірю я що тебе так совість замучила.

- Замучила ти мене! Ніяк з голови не йдеш. Люблю я тебе, Данко!

- Що? - дівчині аж повітря забракло, вона зупинилась і в самі очі хлопцю заглядає, а у самої в очах вогонь горить. Так би спопелила.

- Люблю тебе. Не можу вже без тебе, ні спати, ні їсти. Нічого не можу. Пробач мене, Богданочко, дуже прошу тебе пробач. - слова одне за одним сипляться з Андрієвих уст, голос тремтить, а сльози кляті очі випікають.

- Точно напився!

- Та не пив я! Кажу ж тобі! Важко мені. Дуже важко. Не даєш ти мені спокою ні в день, ні вночі. Всі думки лише про тебе! Богдано, будь моєю! Обіцяю я ніколи тебе більше не ображу! - хлопець крок до дівчини ступає, руку простягає хоче її обійняти та у відповідь лиш ляпаса отримав.

- Ти що сказився? За дурну мене тримаєш? Те що у тебе грошей більше нічого не означає! Особливо для мене! Чи ти думав що я забуду твої приниження і вже побіжу за тебе заміж? Ніколи! Почув мене? Ніколи цьому не бути!

Богдана розвернулась і пішла геть.

   Андрій залишився стояти посеред дороги. Щока горіла, але ще дужче пекло серце. Він не знав, що боліло більше – удар чи її слова. Чи є шанс змінити все? Як пробити її гнів і недовіру?

  Сів просто в траву, опустив голову в долоні. Коли він востаннє плакав? Мабуть, ще в дитинстві. А зараз не зміг стриматися. Заплющив очі – і знову перед ним вона. Тільки Данка.

«Що ж мені робити?» – питав сам у себе, та відповіді не знаходив.

   Богдана дійшла додому швидко. Сама від себе не очікувала такого. В голові сотні думок і одна поперед другої скок та скок. Дуже зла вона була. Що той навіжений собі думає? Спочатку дурною обізвав, а тепер ще й сміятись хоче над нею? Вважає, що як він заможніший, то має право сміятись над іншими? Злість розривала Богдану з середини. Буря емоцій зараз вирували у неї на душі. Підійшла до хати, глянула на вікна - темно. Сплять вже всі. А їй і сон і втому як рукою зняло. Стала посеред подвірʼя, в бік степу голову повернула «ні не піду, бо страшно» сама собі відповіла і сіла на лаву біля хати. Спочатку треба заспокоїтись, а потім вже й спати лягати можна. «Люблю тебе» - почула вона знову в голові, мов відлуння вітру.

- Дуже смішно, Андрію, дуже! Разом і посміялись! Будь моєю! Та ніколи тому не бувати! І як в голову тільки таке прийти могло?

   Богдана ніяк не могла вгамувати свої емоції, сиділа і сама з собою розмовляла. Аж не спамʼяталась як її плеча торкнулась чиясь рука. Відсахнулась, голову в бік, а там мама.

- Мамо, налякали мене. - винуватим чомусь голосом промовила Данка.

- Доню, а ти то з ким тут розмовляєш?

- Та ні з ким, сама з собою!

- Чого б це? - мама здивувалась та не повірила. Думала може якийсь кавалер дочку додому проводжав, прощались.

- Бо так думок багато в голові, що аж розболілася. От і вирішила їх відпустити.

- І що ж то за думки тебе мучать? Закохалась може?

- І ви мамо зі своїм коханням?

- А хто ще?

- Та то я так до слова, ходімо мамо, бо завтра рано вставати. - Данка встала з лавиці та вже збиралась йти до хати як мама взяла її за руку.

- Присядь-но ще на хвильку. Спитати хочу. Точніше сказати.

- Що, мамо?

- Данко, ти вже доросла. Я в твої роки вже заміж вийшла за батька. Розумію що кохання може яке у тебе зʼявилось. То нормально. Та ти памʼятай: повинна бути чистою до самого шлюбу. Бо не приведи Господи в подолі принесеш, батько і тебе прибʼє і мене разом з тобою, що не догледіла!

- Мамо, та ви за те не хвилюйтесь. Нікого я не кохаю. І до шлюбу я буду чистою. Йдемте вже спати.

- Ну ти гляди мені.

   Мати з дочкою пішли до хати. Кожна лягла у свою постель. Марія, мати Богдани як голову до подушки донесла так і провалилась в сон. Нема коли й думати жінці. Тяжка праця забирає всі сили. Данка ж ще довго лежала без сну та все дивилась в стелю. І як їй пережити завтра? Він ще й дружбою у Остапа буде. А це - все весілля поруч. І як стримати себе від бажання щоб не надавати ляпасів йому? З тими думками і заснула. А чи спала взагалі? На рано, як ще півні не співали, вже збиралась до нареченої. Похапцем грінку хліба з салом зʼїла, запила те все молоком і побігла, бо ж подрузі пообіцяла. Підвести не може.

   Оленка була знервована, що дуже було помітно. Данка намагалась подругу заспокоїти. Та їй не дуже це вдавалось. Хоча і сама Богдана нервувала та злилась. Бо такі обставини їй зовсім були не до вподоби. Краще б вдома була, поралась на городі, чи корову подоїти, чи їсти наварити. Та все що завгодно була готова робити та тільки б не бачити того ненависного Чугуєва. Недарма він їй ще змалку не був до вподоби. Данка зразу зрозуміла, що він дуже зверхній і брехливий. Не підвела саму себе. Так воно насправді і виявилось.

   Кожна у своїх думках десь далеко, а робота робиться. Мама Оленці вже гарно коси за плела, прикрасила квітами, закріпила їх по колу на голові, а до них вінок, що напередодні дівчата шили. Гарна зачіска вийшла. Вже і сукню Оленка одягла. Та ще гарнішою враз стала. Сукню підперезали гарним поясом і наречена готова. І поки навколо кожен займався чимось важливим хто співав, хто пригощався, а хто що допомагав по господарству, Оленка думками була десь далеко. Вона мрійливим поглядом дивилась в далечінь чи то коханого виглядала, чи може мріяла про щось, один Бог знав що на думці в дівчини. Навкруги постійна метушня, кожний в своїх справах, ніхто й уваги не зверне.

   За деякий час забіг малий сусідський хлопець в хату та сповістив, що Остап вже із дружбами на підході. Оленка так захвилювалась, почервоніла, сльози на очі. І Данку в жар кинуло.  Такий момент хвилюючий. Проводжає подругу із рідного дому у нове заміжнє життя. 
Всі обряди відбули, благословення від батьків отримали та рушили дорогою в цент до сільради, де молодих мала розписати секретарка Варвара. Андрій йшов поруч. Невеселий та змарнівший. Всю дорогу лиш те й робив, що кидав погляд на Данку. Така гарна в праздничній сукні, нічим не гірша нареченої. Волосся хвилясте під віночком лягає на плечі, сукня, що гарно підкреслює всі дівочі принади. Як вийшла з хати вслід за нареченою, так Андрію подих і перехопило. Не звертала уваги на нього, все погляд відводила. А він очима жер, не відірвеш.