Соломія Реус - Віддана без любові , Соломія Реус

Літо 1923

 

Усі права захищено.
Текст цього твору є інтелектуальною власністю автора.
Будь-яке копіювання, поширення, відтворення чи використання фрагментів

без письмової згоди автора Соломії Реус суворо заборонене.
Порушення авторських прав тягне за собою

відповідальність згідно з чинним законодавством.

Літо 1923

 

   Літо в селі – це симфонія праці й звуків: у полі дзвенить серп, перегукуються люди, а навколо розливається аромат трав, квітів і зеленої гущавини. Від раннього ранку, коли небо ще тьмяно відлунює світанком, Данка порається по господарству. Батьки вже в полі, малюки, втомлені вчорашніми забавами, ще солодко сопуть на печі, а вона, як справжня господиня, хутко обходить двір. Курам їсти-пити дала, порося нагодувала, корову подоїла – буде хлопцям на сніданок свіже молоко. Робота так і кипить.

   Цьогоріч літо видалося пекучим: хоча лише початок червня, сонце пече так, що аж паморочиться в голові. Данка встигає з усім впоратися ще до обіду – як тільки батьки повернуться з поля, вона вже стрімголов мчить до лісу. Там, у тіні вітвистих дерев, можна сховатися від палючого сонця, а ще краще – скупатися в ставку. Холодна вода огортає тіло приємним прохолодним дотиком, ніби змиваючи втому разом із денним пилом.

   Данка любить ці вечори, коли сонце вже хилиться за обрій, повітря ще нагріте, але лагідне. Візьме рушник, перекине через плече – і в поле, назустріч легкому подиху вітру. Йде босоніж, трава ніжно лоскоче ноги, пташки виспівують останні мелодії дня. Дійде до свого улюбленого пенька, присяде, намилується горизонтом, а тоді рушає далі – до лісу, до ставка. Тут вона торкається шорсткої кори дерев, ніби вітаючись, вдихає повні груди свіжого повітря.

   Але цього тижня її звичні прогулянки змінились – завтра виходить заміж її подруга Оленка. І Данка, як справжня дружка, мусить допомагати з приготуваннями. Весілля справлятимуть у дворі нареченого Остапа, і вже вчора майже все село взялося до роботи: чоловіки майстрували лавиці й столи, жінки готували наїдки на столи. Данка теж узялася до справи й отримала від цього дивне задоволення. Під час складання посагу вона милувалася гарними сорочками, вишитими білими та кольоровими нитками, хустками з барвистими квітами, рушниками, що їх гаптувала тітка Савета - мати Оленки. Особливо вразив один – червоний орнамент, а в центрі два білих голуби, що ніжно схилилися одне до одного. Як тільки Оленка його побачила – розплакалася, і Данка ледве стримала сльози. Їй раптом стало сумно: колись і вона стане нареченою, ладнатиме посаг, піде з рідної хати… Чому ж так щемко на серці? Чи за подругу, чи за саму себе?

   Сьогодні дівчата збирали барвінок нареченій на вінок. Вийшли з піснями, жартами, не зчулися, як кошик наповнився запашною зеленню. У світлиці, за великим столом, сплели вінок – додали туди квітів, вплели червону стрічку, а мати нареченої принесла два колоски пшениці:
— Щоб багатими були, – пояснила, змахуючи непрохану сльозу.

Співали всі:
«Ой, а що ж там по нови сінях палає?»
«На молоденькій з барвінку вінок сяє…»

   І так легко йшла робота, листочок за листочком клались гладко. Дівчата швидко впорались із роботою, батьки Оленки благословили вінок та саму наречену словами. Ікон ніхто не склоняв і не цілував, бо всі боялись, та й не знати чи в кого ще лишились вони, а як були, то десь далеко сховані та ніхто й не признавався за то. Бога як і не було. Всі забули за таке і згадувати. Та дякую за те, що дозволяли хоч по звичаям весілля справити. Хоч вінок у Оленки вінчаним і не буде, але він як і належить нареченій завтра буде прикрашати її голову. 

   Надвечір вдосталь наспівавшись, наговорившись із дівчатами, залишились з Оленкою удвох. Домовлялись за завтра. Подруга все наказувала прийти з самого ранку. 

- Звичайно я буду, не хвилюйся. - заспокоювала трохи знервовану подругу дівчина.

- Та я за тебе не хвилююсь, знаю, що не підведеш. Просто все це так для мене хвилююче. Я отак собі сиджу і думаю: завтра вже буду в чужій хаті ночувати, вже піду у невістки. І от, як там мене приймуть? Як я вживусь з батьками Остапа? Та чи доброю господинею буду?

- Так, я тебе розумію. То важко отак із рідної хати і в чужу сімʼю. Але ти не хвилюйся і господинею ти гарною будеш, і невісткою теж. Та й батьки у Остапа ніби люди непогані. Ну я за них поганого не чула.

- А перша шлюбна ніч! Ой, Данко, мені аж страшно. Я ж і не знаю нічого. - Олена закрила обличчя руками.

- Та все буде добре. - Богдана старалась підтримати подругу, а сама аж по червоніла до скронь від такого. Вона ніколи таких тем ні з ким не підіймала та й думати про таке ніколи не наважувалась навіть. Тому розмову на цьому закінчила, побажала подрузі приємних снів і поспішила додому.

  Втомлена, але щаслива вийшла на двір, вдихнула тепле, настояне на травах повітря, глянула на зоряне небо. Та тільки-но зробила крок за хвіртку, як її несподівано схопили за руку.

- Привіт, Богдано. - Андрій чекав вже майже годину. Добре знав, що сьогодні дівчина буде тут обовʼязково.

- Андрію! Чи ти ненормальний так лякати? - вирвалась, блискаючи очима.

- Вибач, я не хотів злякати. Я поговорити хотів.

- Зі мною? Про що розумному з дурною говорити? - відрубала й рушила геть. Та хлопець не здавався.

- Богдано, я вибачитись хотів. Не правий був, що так образив тебе.

- Ти що, Чугуєв пʼяний? То йди додому і лягай спати!

- Та не пив я! - Андрій перехопив її погляд, а в ньому ціла купа намішана, та одне бачив ясно: зла на нього.

- То чого дурню мелиш? Мені твоїх вибачень не треба. При собі тримай!

- Данко, ну почекай ти! Ну я ж від щирого серця!

- Та не треба мені ні від якого серця! Йди собі по своїм справам і залиш мене у спокої!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍