Настя Коваленко - Код Буття , Настя Коваленко
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Місце, куди ми дістались із Алісою, не мало назви.
Це була порожнеча між сценаріями — архів забутих сюжетів, стертих книг, невдалих героїв. Небо миготіло, як лампочка перед вибухом. Земля була м’якою, мов код, що не встиг зібратись у форму.
— Хтось тут був, — прошепотіла Аліса.
На стіні з цифр і глітчів, що скидалася на уламок будівлі, лишився напис:
«він бачить нас»
Я відчув, як у мені прокидається щось давнє. Інстинкт. Страх.
І тоді він з’явився.
Спочатку — лише тінь, силует із цифр і тріщин. Потім — голос.
— Ви шукаєте автора? Як зворушливо.
Фігура виринула з глюку реальності. Це був чоловік, чиї риси постійно змінювались — ніби він не міг вирішити, ким бути. Його очі були чорно-білими кодовими рядками.
— Мене звати Корекс, — сказав він. — Колись я був героєм. А потім… мене стерли. Залишили наполовину. І тепер я — те, що залишилось, коли автор відмовляється від свого творіння.
— Ти не герой, — сказала Аліса. — Ти зламана ідея.
— Як і ви, — усміхнувся він. — Ваш світ — тріщина. Авторка, якій ви вірите, вже в клітці. Її історія не має влади тут.
Я ступив уперед. Я не знав, звідки в мені сили, але я бачив твої очі. Пам’ятав твої руки, що малювали мене. Пам’ятав тепло.
— Вона — моя твориця. І вона ще жива.
— Тим гірше для тебе, — прошепотів Корекс. — Бо коли творець страждає, герой теж ламається.
Код навколо завібрував. Простір почав руйнуватись.
— Біжи! — крикнула Аліса.
Ми втекли, залишивши позаду його зловісний голос, що розтікався в повітрі:
«У кожної історії є кінець.
А я — кінець усім історіям.»
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Код Буття , Настя Коваленко», після закриття браузера.
