Рина Арчер - Повернення Дракониць, Рина Арчер

Розділ 4: Розмови і плани

Міра

Підозрюю, баронеса Аверійська була у короля на особливому рахунку. Минулого разу нам довелося довгенько чекати, доки нас перевірять та допустять до аудієнції з імператором. Сьогодні ж нас пропускали, тільки-но бачили. Імператор зустрів нас майже на вході.

— Олександре, любий, рада бачити тебе здоровим. Чула про той жахливий напад. Ти ж не думаєш, що до цього й справді причетні дракони? — прощебетала Валері, ображено надувши губи.

Те, що я була в шоці від такої фамільярності, — не сказати нічого. Імператор обійняв баронесу.

— Не тут, Вал, у стін теж є вуха.

Ми попрямували далі. Судячи з обстановки, опинилися в особистому крилі палацу.

— Не шокуйся так, моя дружина — своячка імператора, — прошепотів мені на вухо Тінь.

Оце так новина. Це багато що пояснює, наприклад, чому драконів одразу не кинули до підземель.

— Сідайте, — вказав імператор на диванчики. — Розповідайте, як така різношерста компанія зібралася разом. Ладно, ти, Вал, вискочила заміж за цього. Але як тут опинилася Алміра?

Валері й оком не змигнула, а от дракони вирячилися на мене здивовано, з німим запитанням у погляді.

— Ем… Я в школі з ними познайомилася, — почала я.

— Ти не перестаєш дивувати, — протягнув Дейрон, нахиляючись ближче. — Виходить, ти й не Міра?

Я почервоніла. Спогади про минулу ніч накрили хвилею сорому. Виходить, я обманювала Дейрона? Все, що він знав про мене, — брехня.

— Взагалі, це я попросив Міру не користуватися своїм іменем, — несподівано втрутився імператор. Його голос був спокійним, навіть надто. — Давайте так: я розповім вам те, що знаю я, а ви натомість поділитеся своєю версією подій.

Імператор відкинувся на спинку дивана й заговорив:

— Я отримав корону в двадцять вісім років. Мене не готували до цього — я був другим принцом у родині. Поки мій старший брат навчався й засідав з батьком на зборах, я вів доволі вільне життя. Одружився на звичайній дівчині, з якою познайомився в пабі.

Всі в кімнаті явно здивувалися такій заяві.

— О так, титул баронеси я отримала від сестри після її смерті, — з сумом промовила Валері.

— Насправді цей титул Сандрі дали перед весіллям, щоб уже зовсім не ганьбити непутящого сина, — всміхнувся Олександр. — А потім… Одного дня карета з моїми батьками та братом вибухнула прямо серед міста. Я отримав владу, до якої був зовсім не готовий, і мусив розібратися, хто стоїть за цим нападом.

Він на мить замовк, ніби пригадуючи ті події.

— Мушу визнати, що тоді я зайшов у глухий кут. Жодних зачіпок. А через чотири роки сталася спроба перевороту. Мій брат Артур, разом із групою невдоволених аристократів, спробував убити мене. Але охорона спрацювала добре, його викрили. Під час допиту менталісти побачили розмитий спогад, який різко контрастував з іншими — надто чіткий, наче його навмисне лишили.

Імператор зиркнув на мене, а я відчула, як всередині все похололо.

— На тому спогаді батько Алміри і, за сумісництвом, мій найкращий друг Аврелій Латійський, брали участь у плануванні замаху.

У мене пересохло в горлі.

— Я одразу ж відправив охорону привести його до палацу, але… — Імператор стиснув пальці. — Коли мої люди дісталися маєтку Латійських, від нього лишилися тільки згарище. Не вижив ніхто.

Я мовчала.

— Принаймні, так ми думали. Але потім знайшлася ти, Алміро. А всі кінці цієї історії знову виявилися підчищеними.

Настала важка пауза.

— Я маю всі підстави вважати, що Артур був лише пішаком у чиємусь набагато складнішому плані. А тепер сталося нове. Одночасно напали на мене й п’ятьох моїх радників. І знову все дуже чисто, наче підставили когось, тільки цього разу — драконів.

Дейрон навіть не поворухнувся, але його очі потемніли.

— Ми вже встигли з’ясувати, що у всьому цьому якось замішана директорка Школи Кіл, леді Фрея. Можливо, ще хтось із персоналу. Але мотиву не видно. Спільників теж. Навіщо їй це? — Імператор втупився у мене.

Тепер, здається, відповідати мала я.

— Я намагалася в школі злитися з натовпом, що було нелегко, враховуючи мій приїзд аж у вісімнадцять років. Все йшло більш-менш гладко, аж поки не настав день народження маленької Ліри. Дейрон і Ноель теж були запрошені.

Я зробила паузу, згадуючи той день.

— По дорозі у нас зламалося колесо, і подарунки доставили пізніше. Саме в одній з цих коробок була вибухівка. Ліра відкрила її… А далі… — я стиснула пальці. — Я не можу пояснити. Мене наче тягнуло їй допомогти.

— І Мірі вдалося, — додав Дейрон. — Ми самі бачили, як вона вилікувала дівчинку. Рани загоїлися, і вона прийшла до тями.

— Хм… Значить, пророцтво справджується, — протягнув імператор. — Хто ж отримав силу, рівну богам?

— Ноель, — відповіла я, ледь чутно.

— Яке ще пророцтво? — запитав Дейрон.

Валері повільно піднялася, ніби виходячи на сцену. Її голос зазвучав дзвінко й урочисто:

*“Коли магія згасне, у темряві скутій,

І серце, що прагло любові, зміцніє,

З’явиться той, хто народжений бути

Світлом і тінню, та зірка зотліє.

Той, у кому воскресне могутня стихія,

Рівновагу поверне, світ перетворить,

Та шлях його встелить загублена мрія,

Бо сила забирає — не тільки дарує.”*

Запала мовчанка.

— Міра вже втратила життя, — мовив Тінь. — Беатріс… Тобто леді Фрея, під цим ім’ям ви її знаєте… Вона вбила її під час ритуалу.

— А потім у Ноеля прокинувся дракон, — продовжив Дейрон. — Він зміг перетворитися у звіра… і відкусив їй голову. Так він і отримав свою магію.

Імператор стиснув підлокітник.

— Тому ви й прийшли, — зрозумів він. — Щоб заховати Міру.

— Вона його істинна пара, — підтвердив Тінь. — Якщо він її отримає, то стане непереможним.

— Але магію потрібно вивільнити, щоб настав баланс, — додала я. — Усе що накоїв Всплеск можна виправити. А чому ви вирішили, що пророцтво саме про мене? — я схрестила руки на грудях. — Там ні слова про смерть, лише про те, що сила щось забирає. А раптом вона має забрати магію в Ноеля? Може, все це взагалі про нього?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍