Рина Арчер - Повернення Дракониць, Рина Арчер

Все могло б завершитися сьогодні. Достатньо було повернути силу туди, де вона мала бути. Дракони відновили б зв’язок зі своєю природою, ув’язнені дракониці отримали б свободу, ельфи – довголіття, гноми – втрачені ремесла. Магія знову стала б частиною світу. Але Ноель відмовився. Йому дісталася сила, яка не належала йому. Вона мала піти до іншого, та ритуал забрав життя Альміри, а магія осіла в ньому. Він міг повернути її світові, та не став. Бо його істина загинула. Якщо він отримав силу богів, то скористається нею. Не для світу. Для себе. Він поверне її.

Розділ 1: Повернення

Перед початком книги хочу попередити, це друга книга серії, тому я раджу спершу прочитати «Школу Кіл», дякую за увагу.

 

Міра

Це якесь божевілля. Таке може тільки наснитися. Наче мене вбили, проштрикнули кинджалом просто в груди. Дурня. Але чому я досі відчуваю цей біль?

Я спробувала відкрити очі—і відразу ж заплющила їх назад. Яскраве світло боляче різонуло зір. Коли очі трохи звикли, я розгледіла довкола маленьку чисту кімнату: прості дерев’яні меблі, світла постіль. Нічого знайомого.

Що це за місце? Як я тут опинилася?

— На твоєму місці я б не вставав, — пролунав знайомий голос.

Я повернула голову й побачила Дейрона. Він сидів у кутку, розкривши книгу, й, схоже, читав до мого пробудження.

— Де ми? Що сталося?

— О, це довга історія. Впевнена, що хочеш її почути? — Він хитро всміхнувся. — Я ж казав, що твій ненаглядний Ноель з глузду з’їхав. А ти не вірила.

Я закотила очі й, попри попередження, спробувала сісти. Біль миттєво прострелив груди, змусивши мене різко втягнути повітря.

— Ну хоч раз би послухалася… — зітхнув Дейрон, не відриваючи погляду від книги. — Її кинджалом наскрізь проштрикнули, а вона, бач, знову кудись рветься.

— Кинджалом? — слова застрягли в горлі. — То це був не сон?

Дейрон підняв погляд.

— А що ти взагалі пам’ятаєш?

Я стиснула скроні, намагаючись зібрати думки докупи.

— Леді Фрея… Леді Одет… Ритуал… І кинджал…

— Ага, ритуал вони провели. І ти померла. Вітаю.

Шок хвилею накрив мене.

— То я… мертва?

— Ні. Вже ні. Але була, — байдуже кинув він.

— Тоді Фрея… Вона отримала силу богів?

— Не встигла, — Дейрон хмикнув. — Ноель її випередив. Точніше, його дракон. Авгур розібрався з нею швидше, ніж вона встигла щось збагнути.

— Ти можеш нормально пояснити, що сталося?

Дейрон зітхнув, але все ж підійшов, допоміг мені зручніше сісти, підклавши подушку під спину. Потім налив води в стакан і подав мені. Лише зараз я усвідомила, як сильно хотіла пити.

— Почну з того, як вас викрали перед самими воротами, — спокійно почав він. — Школу накрив магічний купол. Ми намагалися прорватися, але ти першою потрапила під удар — закляття влучило тобі в спину, а близнючок, Азу та Астру, просто знерухомили. Їм була потрібна саме ти.

— Але чому?

— У тебе було щонайменше дві з трьох форм магії життя: емпатія та зцілення. Ми бачили, як ти зцілила ту дівчинку. А Ноель… Він уже тоді остаточно зірвався з котушок. Кидався на щит, кричав на всіх. Коли підійшло підкріплення і ми, нарешті, змогли пробити захист, він ніби знав, куди йти. Просто йшов за тобою, залишаючи за собою слід із трупів. Добре, що я був на його боці, бо бачити його ворогом… не радив би нікому.

Дейрон витримав паузу, ніби пригадуючи те, що відбулося.

— Ми добралися до печери, коли Беатріс — ти знаєш її як леді Фрею — вже занесла кинджал над тобою. Ми б не встигли нічого зробити. Але в ту ж мить Ноель перетворився на дракона й відкусив їй голову.

— То вона… мертва?

— Авжеж. Але вона все одно встигла встромити тобі кинджал просто в серце. Ритуал було завершено. І твоєї сили виявилося достатньо, щоб доповнити магічний потік, зробивши його рівним божественному. Вся ця сила дісталася Ноелю.

Я стиснула пальці на ковдрі.

— То магія була нарешті вивільнена? Всесвіт відновив рівновагу?

Дейрон скривився.

— Ні.

У мене похололо в грудях.

— Значить, якщо я жива… Ноель не повернув силу світу?

— Ні. Він залишив її собі, щоб повернути тебе до життя.

Я переварювала це кілька секунд.

— Добре. Він мене оживив. Спасибі йому. Але чому він не повернув магію потім?

— Ми навіть не встигли його попросити. Почався хаос. Верховний дракон, Ейнар, намагався достукатися до Ноеля, а потім усе переросло у бійку. Отримати статус Верховного можна лише одним шляхом — перемогти старого й зайняти його місце. А поки вони з’ясовували стосунки, Тінь допоміг нам винести тебе.

— Викрали? — Я звела на нього брови. — Навіщо? Він же сам повернув мене до життя.

Дейрон зітхнув.

— Міро, ти справді не розумієш? Ти — його істинна. Але він пожертвував не світом заради тебе. Він просто вирішив, що так хоче. Ти думаєш, у тебе буде вибір? Думаєш, він запитає твоєї згоди? Ні. Він просто сховає тебе десь у печері чи замкне в золотій клітці, і хто знає, що ще вигадає, маючи таку силу.

Мене охопило моторошне відчуття.

— То що мені тепер робити? Ховатися все життя?

— Ні. Нам потрібно повернути магію. Поки не стало надто пізно.

Я спробувала зібрати думки докупи, та відчувала, як вони розбігаються, наче піщинки крізь пальці. Усередині зростала напруга, ніби я стояла на краю прірви, але не могла побачити, що чекає внизу.

— Хіба Ноель мене не шукатиме? — мій голос прозвучав тихо, але мені здавалося, що ці слова прорізали тишу, як ніж.

— О, я впевнений, що він переверне все верх дригом, аби тебе знайти, — мій співрозмовник гірко всміхнувся. В його очах промайнуло щось схоже на жаль, але він одразу відвів погляд. — Істинні — рідкість серед драконів. Їх не було від самого Всплеску. Я не знаю, що стало причиною його перетворення на дракона, можливо, саме те, що він знайшов тебе.

У грудях щось стислося, немов на мене звалили тягар, важчий за кам’яні стіни цього замку.

— Істинна пара… — прошепотіла я, намагаючись осмислити ці слова.

— Так. Істинна пара значно посилює дракона. Вкрай рідко це не дракониця, а хтось інший.

Я різко видихнула. Мене кинуло в жар, потім у холод. Відчуття були схожі на ті, що виникають перед падінням з висоти — коли серце завмирає, а земля ось-ось вислизне з-під ніг.

Я стала для Ноеля тим, хто зробив його сильнішим. Але він не повернув магію.

— І він не захотів повернути силу, навіть щоб оживити свою матір? — думка про це вдарила мене, мов батіг.

— Міро, не віддати тебе Ноелю — наш головний пріоритет. — Голос мого співрозмовника зробився жорстким, безапеляційним. — Він пожертвував усім, щоб повернути тебе до життя. Я лише сподіваюся, що він хоча б не вбив Ейнара. Йому вистачило б просто перемоги… Та нам тепер точно не можна на територію драконів. Верховний там тепер — Ноель.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍