Рина Арчер - Повернення Дракониць, Рина Арчер

Мені здалося, що світ трохи розплився перед очима. Ноель… Верховний Дракон.

В голові все змішалося. Я провела долонею по обличчю, ніби намагалася стерти з себе всю цю реальність.

Я жива, хоча мала б бути мертвою. Я істинна пара Ноеля. Він зберіг магію для себе, замість того щоб повернути її.

Як би я вчинила на його місці?

Я не знала.

Мене виховували поважати правила. Але це не врятувало мою сім’ю.

Шість років тому мої батьки загинули під час перевороту.

Гіркий клубок підкотив до горла.

Я підвела голову:

— Хто ж напав на імператора та радників? — запитала, відчуваючи, як серце гупає в грудях.

— Не знаю. Але точно не дракони.

— А чи могли це бути ті ж, хто вчинив переворот минулого разу?

— Все можливо. Є підозри, що до цього  доклала руку Беатріс. Але, звісно, в неї були спільники.

Я знервовано потерла пальцями скроню. Голова гуділа від надлишку інформації.

— До речі, де ми?

— Тінь переніс нас до замку своєї дружини. І ні, ми не в Драгнхеймі. Ми в Імперії. Його дружина — магиня життя і живе на дві країни. На щастя, зараз вона була саме тут.

Я здригнулася.

— Хто вона?

— Баронеса Аверійська. Після смерті батька титул та землі перейшли їй.

Я втупилася у підлогу, намагаючись зібрати себе до купи.

Якщо ми тут у безпеці… то як довго це триватиме?

Двері тихенько рипнули, і до кімнати зайшла жінка, від якої віяло теплом і світлом. Вона була прекрасною: вогняне волосся спадало м’якими локонами до лопаток, ластовиння розсипалося по її ніжному обличчю, а усмішка… Усмішка здавалася справжнім сонцем, що нарешті пробилося крізь холодну, затяжну зиму.

— Я чула голоси. Добре, що ти прокинулася. — Її голос був м’яким, наповненим турботою. — Я Валері. Ви у мене в гостях.

Вона підійшла ближче, сіла на краєчок ліжка й, не вагаючись, узяла мою руку в свої долоні. Її дотик був лагідним, теплим… Занадто теплим. Спокій повільною хвилею прокотився моїм тілом, розчиняючи напругу, що досі стискала серце. Я різко вдихнула.

Магія.

Я підвела на неї погляд.

— Ви… — почала було я.

Валері всміхнулася ширше.

— Так, емпатка. Як і ти.

Я застигла.

— Я такого не вмію, — зніяковіло відповіла я. — Але… Дякую. Мені набагато краще.

— Це пусте. Ти навчишся. Ти ж навіть не встигла приступити до занять у Колі, вірно?

Коло. Спогад вдарив зненацька.

— Аза, Астра! — вирвалося в мене, і я різко сіла, вдивляючись у Дейрона.

— Все з ними добре, — заспокоїв він мене. — Дівчат тимчасово відправили по домівках, от і вони зараз гостюють у батьків.

Я повільно видихнула, дозволяючи собі хоч трохи розслабитися.

— Можеш написати їм магічного листа, — додав він.

— Звісно, моя поштова скриня до ваших послуг, — запевнила Валері, не відпускаючи моєї руки. Її усмішка залишалася незмінною.

Я кивнула. Але спокій тривав недовго.

— Як довго ми тут пробудемо? — запитала я, вагаючись. — Не подумайте, що мені тут не подобається, просто… Я не хочу наразити вас на небезпеку.

Валері коротко глянула на Дейрона, але відповіла швидко й впевнено:

— Тінь попередив, що прийде, як тільки зможе. На замку захист, не хвилюйтеся.

Я стиснула губи.

— Сумніваюся, що захист допоможе від Верховного з цілою армією, — видихнула я, опускаючи погляд.

— Правильно сумніваєшся, — долинув знайомий голос від дверей.

Я різко обернулася.

Тінь щойно увійшов до кімнати.

В кімнаті запанувало напружене очікування. Лише Валері, мов легкокрилий метелик, зіскочила з ліжка і кинулася до Тіні. Ну точно метелик на вогонь, подумалося мені. Але, всупереч очікуванням, Тінь не відсторонився. Він обійняв її, і його жорстке, стримане обличчя раптом змінилося — в очах з’явилося щось м’яке, а на вустах проступила усмішка. Я й гадки не мала, що цей грізний воїн може так ніжно всміхатися.

— Які новини, коханий? — пролепетала Валері, наче обговорювала погоду, а не ситуацію, від якої могло залежати наше життя.

— Може, в цьому домі спочатку погоджують? — втомлено кинув Тінь.

— Звісно! Зараз я все організую! — весело підскочила вона і, мов вихор, вибігла за двері.

Лише коли вони зачинилися, Тінь різко змінився: його обличчя спохмурніло, а голос став серйозним.

— Справи не дуже. — Він важко опустився на стілець, ніби вся напруга цього дня осіла йому на плечі.

Я затамувала подих.

— Ейнар живий. Ледве, але викарабкається. Його врятувало лише те, що Ноель помітив твою пропажу.

Я відчула, як серце пропустило удар.

— Не варто й казати, Дейроне, але тобі краще ніколи не потрапляти йому на очі.

— Не дуже й хотілося, — буркнув Дейрон, силкуючись пожартувати, та напруженість у його голосі видала справжні емоції.

— Щодо тебе, — Тінь повернувся до мене, і я напружилася. — Тебе повертати Ноелю не можна. Ніяк.

Я облизала пересохлі губи.

— Він — перший і єдиний дракон за останні двісті три роки, що повернув собі звірину форму. До того ж, тепер він має магію всіх напрямків. Так, він не вміє нею користуватися, але це все одно небезпечно. Чим більше він вчитиметься, тим важче буде його зупинити. Якщо до цього додати ще й істинну пару… — він зробив паузу, ніби вагаючись, — він стане непереможним.

Холод прокотився моїм тілом.

— І він не запідозрив, що ти нам допоміг? — запитав Дейрон, не наважуючись дивитися Тіні у вічі.

Тінь гірко всміхнувся.

— А це вже третя новина. Я досі живий тільки тому, що маю повернути вас до нього. І робити я цього не збираюся.

Тиша в кімнаті загусла.

— Тому нам варто їхати до імператора якнайшвидше. — Він подивився на мене. — Моя дружина допоможе нам із ним поговорити.

Він казав це впевнено, але я відчула, що сам у цей план не дуже вірить.

Як і всі в цій кімнаті.

Я стиснула пальці в кулак. Імператор — це наш єдиний шанс. Є надія, що він погодиться мене захистити. Зрештою, це й у його інтересах.