Христина Вілем - Істина крові, Христина Вілем

4

Абсурд. Все, що він робить, немає сенсу.

Андрій зупинився посеред вулиці і потер очі. Він втомився, виснажений, готовий здатися. Все покинути і нарешті виспатись. Роки переслідувань не дають результатів, він завжди на крок позаду і все частіше здається, що його, ще недавно така непохитна впевненість, лише гра зболілої уяви. Марення, що допомагає якось пояснити і пережити втрату.

Андрій присів на лавку, щоб заспокоїтись і вирішити, що робити далі. Вивчаючи вулиці міста, він уже два дні нічого не їв і майже не спав. Цього тижня вампір поїде зі Львова і Андрій зовсім не був певен, що зможе продовжити переслідування.

Вампір!

А чи є той вампір насправді? Андрій сам так називав його і чим довше не могли спіймати вбивцю, тим більше у це вірив, але розумом все одно шукав логічне пояснення – маніяк, збоченець, якому для чогось потрібна кров, або він просто зціджує її, а потім впивається панікою у медіа; може це сектант або простий злочинець, що заробляє на життя її продажем. Може бути і таке. На своїй колишній роботі Андрій навчився не дивуватись. І це нічого, що всі жертви у місті схожі одна на одну, просто у нього такий бзік. І ні свідків, ні зачіпок.

Україна велика, міст багато, а чотири мертві жінки за місяць цілком вписуються у загальний показник злочинності по місту. От тільки вбивця, здається, не усвідомлює, що телебачення та інтернет швидко зводять кінці з кінцями, тому списати все на випадковість вже ніяк не вийде. Або ж навпаки, аж занадто добре розуміє і насолоджується своєю безкарністю, бо навіть повний ідіот, постійно дивлячись новини останні кілька років зрозуміє, що країною подорожує серійний вбивця…

– Як думаєш, вони встигнуть?

– Не знаю, головна грошей не взяла, так шо всяке може бути.

Андрій подивився на жінок, що стояли по той бік вулиці. Вони нервували і розмовляли голосно. Простеживши за їх поглядом, чоловік повернув голову, без особливої уваги оглянув будівлю і заціпенів, побачивши жіночу постать у вікні.

Андрієві на мить здалось, що він остаточно втратив розум – у вікні стояла Ярина. Його наче вдарили у груди, вибиваючи повітря, а кров так шугонула у голову, що перед очима все поплило. Чоловік провів по них тремтячими пальцями, щоб розігнати мару, але жінка у вікні не зникла, лише ледь повернула голову, розмовляючи з кимось позаду.

Андрій мало не зірвався з лавки, щоб вбігти всередину і обійняти її. Навіть почав підводитись, а тоді реальність оглушила його і чоловік важко опустився на лавку, відтягуючи комір светра, що раптом почав душити.

Ярина померла сім років тому і він сам знайшов її, у покинутому будинку, на купі розкладених картонних коробок.

Жінка у вікні повернулась і зникла в глибині кімнати. Андрій вдихнув і затримавши подих, дуже повільно видихнув. Він не має права на помилку. Потрібно дочекатись, поки жінка вийде, тоді все стане на свої місця.

 

… вони шукали її два дні. Андрій вмовив друзів допомогти йому неофіційно. Він був певен, що збожеволіє, якщо Ярина стане наступною жертвою маніяка і майже переконав себе у тому, що вона покинула його заради іншого чоловіка. Хай так, лиш би була живою.

А зранку у відділок зателефонував чоловік і сказавши, що у покинутому будинку на вулиці Шварца лежить тіло жінки, кинув слухавку. Андрій знав той будинок і ту вулицю, нею Ярина часто скорочувала дорогу з роботи додому.

Надія помирає останньою. Але чим ближче вони під’їздили до місця, тим примарнішою вона ставала. У машині було тихо, хлопці намагались не дивитись на нього і Андрій оцінив це. Він не витримав би заспокоювань та співчутливих поглядів, поки не переконається...

Вийшовши з машини перед будинком, Андрій завмер, ноги наче приросли до місця. Страх, паніка і відчуття, що все це тяжкий сон тиснуло на плечі, судомило горло.

– Андрію, може ми самі?..

Підійшов Віталік, але не поплескав його по плечі, як завжди, не намагався підбадьорити, він уникав його погляду і помітно нервував.

– Ні, - чоловік заплющив очі, стиснув кулаки, - я не зможу стояти і чекати.

Андрій змусив себе зробити перший крок, а потім тіло і розум наче роз’єднались і він спостерігав за всім збоку, аналізував дані, які отримували органи чуття, а сам не відчував нічого.

Будинок жив своїм життям і мав свій запах — мокрої штукатурки, трухлявого дерева, зотлілої тканини та плісняви. Перетяг змішував запахи і кидав ними в обличчя.

Поки хлопці перевіряли підвал, Андрій обходив квартири, одну за одною. Чомусь він був певен, що знайде її у тій, де вікна виходять на схід, щоб вдень сонце, а вночі місяць. Він не помічав слідів мародерства. Ці кілька будинків покинуті так давно, що всім байдуже, а розбиті вікна і пустка навколо відлякують нових пожильців.

Залишилась ще одна квартира на першому поверсі, оглянути і можна підніматись на другий. Але він чомусь не може підійти до дверей.

З-під дверей пробивається сонячне світло… він глибоко вдихнув і відкрив їх. І спочатку не побачив нічого, у передпокої не було стін і сонячне світло заливало все приміщення крізь вибите вікно...

…вона лежала на купі розкладених картонних коробок...

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍