Христина Вілем - Істина крові, Христина Вілем

4.1

...вона майже вибігла, швидко закрила двері і почала на ходу одягатись. Заглибленому у спогад Андрієві здалось, що він переживає дежав’ю – Ярина робила так само.

Він пішов їй на зустріч. Несподівано жінка заточилась і почала повільно осідати на землю. Андрій встиг підхопити її і заледве стримав бажання запитати – ти хто?

Жінка у його руках була непритомною кілька секунд, кілька неймовірно коротких і неймовірно довгих секунд. За цей час він встиг увібрати очима її всю і цього було досить, щоб зрозуміти – це не Ярина. Вони дуже схожі, так іноді трапляється, але це не вона.

Андрій намагався вгамувати бурю емоцій всередині – гнів, розчарування і... радість?

Жінка повільно відкрила очі, майже такі ж, як у Ярини і він побачив, як вони наповнюються жахом, таким сильним, що він, здавалось, відчув його запах і смак.

Андрій допоміг їй всістись на лавку і знов оглянув. Її тіло і погляд чітко показували, що жінка хоче аби він пішов. Звичайно ж, вона боїться, але він не може собі цього дозволити. Через стільки років нарешті випав реальний шанс завершити справу і він скористається ним. Жінка одружена, отже не запросить незнайомця додому, тому треба слідкувати за нею постійно.

Андрієві здалось, що за ним хтось спостерігає. Коли з’являється таке відчуття, йому неможливо опиратись і людина оглядається. Кириленку коштувало неймовірних зусиль не зробити цього, хоча відчуття тиску на потилицю ставало майже нестерпним. Він вже не сумнівався, що жінка стане останньою жертвою у Львові і байдуже, що тут може бути ще кілька десятків схожих на неї. Вампір поруч, він спостерігає за ними і краще не думати, що це божевілля, бо тоді його життя і все, що він робив останні сім років втратить сенс.

Кириленко почекав, поки вона з чоловіком відійшли і рушив за ними, повільно, але не випускаючи їх з поля зору. Разом з тим він уважно вивчав вулицю бо відчуття, що вбивця поруч, не зникало.

Андрій побачив, що жінка з чоловіком на кілька хвилин затримались перед будинком і звернув у найближчу вуличку. Тепер він знає, де вона живе і що сьогодні їй нічого не загрожує. А йому самому потрібно виспатись і набратись сил.

Наступного ранку Андрій стояв недалеко від будинку до десятої ранку. Жінка не вийшла, отже вчора вона не просто так зомліла, може навіть хвора і сьогодні буде вдома. Тим краще, у нього буде достатньо часу, щоб підготуватись. Цього разу все закінчиться. Львів стане містом його тріумфу і звершеної помсти.

 

Кімната у готелі була малою, холодною і в той же час задушливою. Спертий дух вдарив у ніс, як тільки він увійшов, тому перше, що Андрій зробив – відчинив вікно. Виявилось, що прохолодне осіннє повітря набагато тепліше та свіжіше і, якби не нічний холод, Андрій краще спав би у парку в палатці. Але йому потрібна вода, електрика, доступ до інтернету і хоч якесь, але відчуття безпеки.

У кімнаті все було таким, як Андрій залишив перед виходом. Судячи з усього, покоївка прибирає кімнати лише після виселення клієнта і то не надто ретельно. Але у його ситуації це добре, ніхто зайвий раз не зверне увагу на нього, на його дивну поведінку і не знайде набір божевільного маніяка.

Андрій усміхнувся кутиком губ і перевів погляд на сумку в кутку кімнати, яку намагався не відкривати без крайньої потреби. І не міг змусити себе викинути її, бо вона була наче символом, що пов’язував його із минулим. Коли доводилось відсувати замок лівої перегородки, Андрієві здавалось, що він дивиться тупий і бездарний фільм жахів — три осикові кілки, півлітрова пластикова пляшка освяченої води, в’язка часнику, срібний двометровий ланцюг, зроблений на замовлення, кілька хрестів, вервечок і срібні кулі у футлярі від окулярів — все це наче насміхалось над ним.

Андрій згадав, із якою сліпою та лютою впевненістю збирав свій арсенал, а потім... А потім чим більше часу минало марно, тим божевільнішим здавалось. І Вітя, його найкращий друг, якийсь час допомагав збирати інформацію, прикривав його перед начальством, здавалось розумів та підтримував. А потім все частіше дивився на нього із співчуттям, жалістю… страхом. Він навіть не попрощався, коли Андрія попросили звільнитись за власним бажанням, щоб не псував репутацію відділку…

Чоловік трусонув головою, відганяючи спогади, тоді взяв сумку і висипав її вміст на ліжко. Все на місці, ціле, кілки гострі, навіть вода у пляшці не зіпсована.

Все, що він знав про вампірів, Андрій довідався із фільмів, тому не був певен, чи щось із його набору справді допоможе. Він намагався знайти щось у інтернеті, але після кількох годин пошуків його тіпало від люті. Невже люди насправді такі сліпі й дурні? Сайти, форуми присвячені вампірам та їх ідеалізації, і лише припущення, що вони можуть вбивати просто так. Є, звичайно, і злі вампіри, але це, як виняток.

Маячня! Повна!

А може це він божевільний, а всі інші просто бавляться у жахастики? Зрештою, тепер це вже не має значення. Він абсолютно випадково зустрів наступну жертву і зробить все, щоб врятувати її, покарати вбивцю і довести самому собі, що не божевільний. Єдине, що тепер має значення – не проґавити момент.

        

Андрій стояв навпроти будинку із п’ятої ранку і намагався не звертати увагу на холод. Він навмисне одягнувся якнайлегше, щоб не обмежувати рухів коли нарешті опиниться із вбивцею віч-на-віч.

Жінка вийшла о восьмій тридцять дві і швидко пішла, наче запізнювалась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍