Христина Вілем - Істина крові, Христина Вілем

Інтернет це все-таки сила, можна знайти навіть те, чого бути не повинно. Знайшовши агентство, Андрій дізнався її ім’я – Віталіна Малевська. Віта. Зовсім не жіноче ім’я, тверде та холодне. А потім, знайшовши її у соціальних мережах, Андрій із болісним задоволенням переглядав фото, весь час порівнюючи із Яриною.

У жінки була дочка і він на кілька хвилин дозволив собі повірити, що це його сім’я. Ось вони усміхаються йому, виглядаючи з-за дерева у парку; ось смішний малюнок дівчинки і задоволена усмішка без одного зуба; ось жінка усміхається і її усмішка така тепла і сумна одночасно…

Стало тільки гірше, дихання збилось, на очі навернулись сльози, а з середини піднялась така хвиля люті, що потемніло у очах. Яким правом все це забрали у нього?

Ні, краще не думати про те, що було б, якби...

По дорозі жінка забігла у аптеку і більше за день жодного разу не вийшла на вулицю. Це заспокоювало і напружувало одночасно, він втомився стояти на місці і не зводити очей із дверей. Андрієві хотілось розім’яти ноги, сходити в туалет, але він боявся відійти навіть на кілька хвилин.

Андрій мав при собі кілька шоколадних батончиків і маленьку пляшку води. Їсти не хотілось, він занадто нервував, але змусив себе жувати шоколадно-горіхову масу, щоб зовсім не охляти.

Нарешті жінка вийшла у компанії ще трьох дівчат, замкнула двері і вони, жартуючи, пішли у протилежний від її дому бік.

Андрій почав злитись. Якщо б жінка пішла додому, все було б набагато простіше, а тепер треба йти за нею, а потім назад. Є ризик, що його помітить не тільки вона, а й вбивця, якого він ще й досі не вирахував.

На щастя, йти за нею не довелось. Дівчата, сміючись, забігли у кафе в сусідньому будинку і вибрали столик навпроти вікна.  Це трохи заспокоїло чоловіка, він побачить коли жінка вийде, а поки що треба якомога непомітніше оглянути навколишні будівлі, вулички та дахи, не пропускаючи жодного сантиметра. Права на помилку, як і іншого шансу, у нього не буде.

Вікна, одне за одним, починали світитись. Люди повертались додому і жили своїм життям – вчора, сьогодні і так само житимуть завтра. Андрій, стиснувши зуби, спостерігав як оживають будинки і думав, що міг бути одним з тих людей, після роботи приходити додому, обіймати Ярину, дітей, дивитись телевізор і вірити, що жахи існують тільки там, в уяві сценаристів та режисерів. Міг, але не судилось, у нього забрали цю можливість і сьогодні, нарешті, він помститься...

Жіночий сміх вивів Андрія із заціпеніння. Поправивши сумку на плечі він повільно пішов за Вітою.

У поведінці жінки щось змінилось, вона йшла повільно, плавно і у Андрія склалось враження, що вона розмовляє сама із собою. Напевне, він занадто уважно приглядався, бо жінка різко зупинилась і оглянулась, погляди зустрілись. Її рука злетіла і прикрила живіт так, очі розширились, коли вона впізнала його, рот відкрився. Андрій думав, що вона почне кричати, але Віта лише хапала ротом повітря.

Андрій підняв руку, долонею до неї, даючи зрозуміти, що не ворог і хоче все пояснити. Але коли він зробив крок, жінка розвернулась і побігла.

– Чорт! Тільки не це!

Якщо він побіжить за нею, то приверне до себе зайву увагу. Як можна було все так спаскудити? Хоч би вона нікуди не звернула.

І, наче почувши його думки, жінка зупинилась, повільно повернулась і зайшла у вузький прохід між будинками.

– Що за?..

Ще до того, як почувся її крик, Андрій все зрозумів.