Христина Вілем - Істина крові, Христина Вілем

Олег вирішив, що можна відповісти на привітання і потиснув руку у відповідь.

– Немає за що.

– До побачення. Вітусь, ідемо.

Віта міцно тримала чоловіка під руку і намагалась опанувати тремтіння у тілі. Страх почав відпускати, від того підкочувала нудота і хотілось ридати від полегшення. Біля будинку Олег зупинився.

– Тобі вже краще?

– Так.

– Добре, постій ще кілька хвилин і розкажи мені, що сталось.

– Я сама не знаю. Просто мені стало погано, коли я вийшла надвір. Може це через зміну повітря? У нас кондиціонер, прохолодно, а надворі така задуха.

– Можливо, але ти така бліда, що я бачу це навіть у сутінках. Завтра ти на роботу не ідеш...

– Але...

–...і це не обговорюється. Полежиш, відпочинеш і, якщо я не побачу, що тобі краще, поїдемо до лікаря.

– Добре.

Віта пригорнулась до чоловіка і нарешті відчула себе у безпеці