Вікторія Вецька - Зваблива ненависть , Вікторія Вецька

Розділ 4. Минуле, що наздоганяє

Тимур

Взяв в оренду всього один квадроцикл — хитрий хід, чи не так? По-перше, так вона буде змушена обіймати мене, притискаючись всім тілом. По-друге, якщо раптом, (а я був у цьому впевнений) вона не вміла їздити, доведеться її навчати. А це вже зовсім інший рівень близькості — мої руки на її руках, її тіло довірливо притискалося до мого, а я, звісно ж, користуючись моментом, пояснював зеленоокій техніку керування так, щоб навчальний процес тривав якомога довше.

Та все ж стоячи на місці зустрічі, я невдоволено косився на годинник. Чорт, вона спізнювалася. А я, як відомо, терпіння мав рівно стільки ж, скільки в чоловіка, коли перед ним роздягається бажана жінка — тобто ніякого. Це мене злило, бо час — це гроші, а я не звик їх витрачати даремно.

Але варто було мені лише закотити очі й уже приготуватися писати їй, як з’явилася... Тіна. І ось тут почалося найцікавіше.

Дівчина йшла досить впевнено. Спортивний костюм ідеально окреслював кожен вигин її тіла, а русяве волосся розвівалося на вітрі. Я машинально провів язиком по губах. Спочатку думав, що звертав увагу лише на її ходу, але потім зрозумів — зачепився за її погляд. Вона подивилася так, наче ми вже знайомі, хоча не міг згадати, де і коли. Може, це просто було сонце, що палало високо в липневому небі, а я плутав відблиски з реальністю.

Я втупився в неї, ніби зваблива красуня була відповіддю на запитання, яке я ще навіть не встиг поставити.

— Привіт, я Тіна, — сказала вона, простягаючи руку з такою впевненістю, що навіть я, любитель ризику й адреналіну, трохи розгубився.

— Привіт, Тіна. Я Тимур. Але можна просто Тім, — відповів, злегка стискаючи її ніжну долоню.

Зеленоока поглянула на мене якось підозріло, і її погляд точно не був привітним чи дружнім. Вона, здається, намагалася зробити його нейтральним, але все одно відчувалася якась настороженість, ніби сумнівалася.

— А чому один квадроцикл? Я думала, ми будемо на двох, — запитала Тіна, кидаючи погляд на транспорт.

Я не зміг стримати посмішку.

— Як на мене на одному навіть краще, і ризиків менше, — відповів я, не змінюючи виразу обличчя, — але якщо хочеш, можеш бути за кермом. Я не проти.

— Стривай, може, перед поїздкою краще дізнатися одне про одного? — її погляд став пильним, немов дівчина намагалась мене просканувати від маківки до пальців на ногах, і я відчув, як її цікавість почала розгоратися.

Я посміхнувся, грайливо крутячи ключі від квадроцикла на пальці.

— Я готовий розповісти тобі все: від кольору моїх улюблених шкарпеток до найганебнішого моменту в житті. Але, зізнаюсь, це буде набагато цікавіше, якщо ми дізнаємось це в дорозі. Що скажеш? Любиш сюрпризи?

Тіна закотила очі, а кутики її губ зрадницьки посмикнулися.

— Боюсь, твої сюрпризи можуть мене шокувати. А ось про найганебніший вчинок з радістю послухаю.

Я підморгнув, ніби вгадуючи її думки, і обережно ввів ключ у замок запалювання.

— А може спершу покатаємося, а потім я тобі все розповім? Дозволь мені трішки підкорити твої нерви на цьому чудовому чотирьохколісному другові. А потім... я тобі все розкрию.

Вона підняла брови і відповіла:

— Добре, я покатаюся з тобою, але ти пообіцяєш мені розказати про себе все, — мовила, і в її погляді я вже бачив, як зеленоока готова була перевірити мої слова на міцність.

— Гаразд, запитаєш все, що захочеш, — відповів я з легким викликом. — Але для початку, трошки емоцій, для підняття настрою. Як на мене, найкращий спосіб познайомитись — це покататись на квадрику і відчути справжню швидкість.

Тіна підозріло глянула, і заговорила так, ніби вже була готова поставити мене на місце.

— Ти так говориш, наче вже знаєш, що твоя правда мене розчарує. Просто зізнайся чесно, ти Тимур Весельський з Хмельницького, так?

Це вивело мене з рівноваги. Як вона про це дізналася? А головне звідки?!

— Звідки ти знаєш? — не приховуючи здивування, запитав я. — На сайті не було мого прізвища, і я не писав, що з Хмельницького.

Дівчина спершу застигла, потім її обличчя спотворилось від обурення. Вона схопила голову руками, немов у якомусь відчаї, і, підвищивши голос, вигукнула:

— Як я зразу не здогадалася! — вона буквально вибухнула емоціями. — Який же ти покидьок, Тимуре!

Кліпнув. Потім ще раз. Ого, нічого собі заявочка. Я намагався зрозуміти, звідки така реакція.

— Е-е-е… Ну, формально, я, звісно, можу бути покидьком, але… Ми ж тільки познайомилися! Я навіть ще не встиг нічого поганого зробити!

— Не прикидайся дурнем!

— А прикидатися треба? — відповів я, грайливо піднявши брову.

Подивився на Тіну, а вона, здавалося, ще більше кипіла. В її очах горіли вогники люті. А я стояв і намагався зрозуміти, що ж такого зробив, щоб так розлютити цю дівчину.

— Ну, ти все ж таки маєш мені пояснити. Я реально не розумію, чому ти так зреагувала, — намагався я виглядати максимально безтурботно, хоча всередині вже кілька тривожних сигнальчиків били в дзвони.

Зеленоока глибоко вдихнула. А потім її погляд різко змінився, і вона, почала говорити з таким виразом, ніби я зробив їй невиправну шкоду:

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍