Лойко Самум - Збірка: "Історії невідомих", Лойко Самум

За сніданком Мар’ян не встиг запитати назви страв, вирішив, що колись потім, бо було дуже смачно. До того ж бабуся підганяла хлопця, бо хотіла показати будинок. Дивно, переночував лише одну ніч, а вже хочуть позбавитися.

Дорогою бабуся розповідала про Карпати. Вона прожила тут все життя, тому добре їх знала. Теми її розповідей перестрибували з гуцульских страв на тутешні легенди. І їх ставало з кожним разом все більше, коли доходили до хатини босорки.

Коли вони ось так йшли, дорогою побачили дорогу автівку, яка геть не притаманна цій місцині. Коли чорне авто проїхало повз, стара сказала:

— Це від босорки. Напевне, знову якийсь багатій, що хоче подвоїти свої статки.

— Невже й такі люди вірять у її чарівну силу? — здивувався Мар’ян.

— Надія живе в кожному, допоки остаточно непогасне. Тому має бути щось, що її підтримує. 

Цих слів Мар’ян не почув через мотор авто. Бабуся повела хлопця далі та зупинилася біля якоїсь старенької хатки. Хлопець дістав фотографію та зрівняв. Це була та сама хатина, тільки старша на кілька десятків років. Видно, що в ній давно ніхто не живе, одні лише високі дерева виросли з маленьких саджанців.

— Я обіцянку виконала. Де я живу ти знаєш, звертайся у разі чого. Босоркина хатина он там. Щасти тобі, Мар’яне, — з цими словами жінка потихеньку пішла додому.

Мар’ян поглянув туди, де за її словами була хатина відьми. Він ще вчора вирішив, що навідається до босорки в першу чергу. Уверх пагорбом і справді була дерев’яна хатка трішки схована між деревами. Залишивши на порозі речі, попрямував туди. 

Підіймаючись крутим пагорбом, уявив, як той чоловік з дорогої машини у костюмі підіймався так само. В уяві це виглядало дивно і навіть смішно. Так Мар’ян й не помітив, як прийшов майже під самий поріг.

У будинку було тихо, здавалося, що там зараз нікого не має. Хлопчина вирішив почекати,  поки хтось прийде. Повернув голову та застиг. За кілька метрів стояла стара жінка з кошиком. Вона мала страшний вигляд, тому Мар’ян поволі почав відходити, але швидко наткнувся на горщик з квітами, що стояв на ганку. Той впав та розбився. Нізвідки вибіг чорний кіт. Хлопець простежив за ним, але той сховався за наступним деревом. 

— Шкода горщик, він слугував мені згадкою, — сказав дівочий голос позаду.

Мар’ян повернув голову та побачив дівчину майже свою однолітку. Вона стояла по іншу сторону перил, ніби, щойно вийшла з будинку. Вона мала бліду шкіру, довге кучеряве темне волосся, а очі чи то сяяли золотом на сонці, чи були зачаровані. Дівчина так усміхалася, що здавалося,  що вона геть не сумує за втраченим горщиком.

— Там, щойно стояла стара жінка, — Мар’ян подивився навколо, — куди вона поділася? Чи мені взагалі здалося?

— “Стара жінка”? Так, можливо,  вона там і справді була, — мовила дівчина, а потім простягнула руку: — Євдокія.

— Незвичне ім’я, — промовив. — Мар’ян.

Коли хлопець потиснув дівчині руку, то помітив, що біля її ніг стоїть той самий кошик,  що був біля старої, але вирішив не подавати вигляду.

— Що привело тебе сюди? — запитала дівчина , відсуваючи ногою кошик подалі. 

— Мені сказали, що тут живе босорка, яка виконує всі бажання…

— Ха! Цікаво. Хто сказав тобі таку дурницю? — посміялася Євдокія. — "Виконує всі бажання"! Та загалом, байдуже. Все одно вона має інші важливі справи.

Дівчина хотіла зайти до будинку, але її зупинив Мар’ян:

— Але мені дуже потрібно. Я сам навряд чи впораюся…

Хлопець не бачив її обличчя. Євдокія стояла спиною та трималася ручку дверей. Здається, вона про щось розмірковувала.

— Добре, — сказала згодом, — прийдеш завтра на світанку.

Не очікуючи відповіді,  дівчина зайшла до хатини. Кілька хвилин Мар’ян просто простояв на порозі, а потім вирішив і собі піти. Повернеться вже завтра, а зараз й без того, як піску морського, роботи. До марафону ще вагон часу, а жити десь потрібно.

Залишок дня провів за прибиранням хати. Не встиг второпати, як на подвір’ї стемніло. Будинок і до того був доволі затишним, а зараз він став ще й придатним до життя. Мар’ян не радів так гарному тренуванню, як тому, що самотужки прибрав хатину, тому задоволений рано ліг відпочивати.

Та спокійно поспати йому не вдалося. Коли стемніло, у хаті почали відбуватися дивні речі, то світло само по собі увімкнеться, то речі ні сіло ні впало починали падати. Час від часу чулося тупотіння від маленьких ніжок на підлозі, стелі та стінах. 

До цього дня Мар’ян ніколи не боявся темряви чи привидів. Але на довго залишатися у цій будівлі не хотілося, та й, якщо до цього моменту у мавок, русалок та перевертнів вірилося слабо, то зараз — ні. Якщо зараз вийде на подвір’я і побачить там якусь мару, то  навіть не здивується. Хлопчина потрапив у глухий кут: у будинку залишатися страшно, а виходити на вулицю ще більше.

У  цей час у будинку босорки, Євдокія сиділа біля вікна та дивилася на Мар’янин будинок. Дивилася своїми червоними очима. На ніч вона зняла свої чари, що робили її молодою й зараз мала вигляд старої та страшної відьми. Поряд крутився її фамільяр. Оскільки сьогодні він не мав доручення від Євдокії, то був в образі чорного зеленоокого кота.