Елісса Фенікс - Клятва на межі світу , Елісса Фенікс

Глава 9. Випробування магією

Софія стояла перед стародавнім вівтарем, відчуваючи, як від нього йде потужне тепло. Символи, викарбувані на камені, світилися м’яким блакитним світлом, яке здавалося майже живим.
Орін спостерігав за нею, спокійний, впевнений, небезпечний.
Він знає.
Або майже знає.
Їй потрібно було діяти.
— І що я маю зробити? — вона зітхнула, ховаючи нервозність за удаваною байдужістю.
— Торкнися його, — відповів Орін.
Просто.
Занадто просто.
Якщо вівтар реагує на чужинців, що буде, коли вона доторкнеться? Він засвітиться? Спалахне? Чи гірше — розкриє її справжню природу?
Софія ковтнула, намагаючись не показати страху.
Вона простягнула руку й торкнулася холодного каменю.
Нічого не сталося.
На мить навіть вітер ущух, і світ завмер у чеканні.
А потім символи на камені заблищали ще яскравіше, ніби відчували її присутність. Легкий імпульс тепла пройшов через її долоню, пульсуючи під шкірою.
Софія стримала подих.
Вона не знала, що це означає.
І, судячи з напруги в позі Оріна, він теж.
Він повільно підійшов ближче, його тінь впала на неї.
— Цікаво… — він провів пальцями по каменю там, де була її рука. — Він не відкинув тебе.
— Чому мав би? — вона змусила себе всміхнутися.
— Бо цей вівтар не терпить брехні.
Їхні погляди зустрілися.
У його очах блиснуло щось темне.
Він грав із нею.
Перевіряв.
Але вівтар не відштовхнув її. Це означало, що вона ще могла виграти цей раунд.
Софія зробила крок назад, прибираючи руку.
— Ти розчарований?
Орін усміхнувся, але в його усмішці не було легкості.
— Ще ні.
Він більше нічого не сказав, але Софія знала: його підозри нікуди не зникли.
Вона лише відтягнула неминуче.
Але наступного разу він не дасть їй такого простого випробування.
І тоді їй доведеться або відкритися, або знайти спосіб його обдурити.
Або ж… змусити його забути про свої підозри іншим способом.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍