Sava - Минуле яке нас міняє, Sava

Руїни та тіні

Глава 9: Руїни та тіні

Вадим сидів у темряві своєї кімнати, намагаючись знайти хоч якусь мету в цьому безладі, що став його життям після розставання з Ірен. Спочатку все здавалося, ніби це буде просто — забути її, відпустити. Але насправді його світ став ще темнішим, ніж він міг собі уявити. Він не знав, як змусити себе рухатися далі, і кожен день перетворювався на боротьбу за виживання в цьому океані емоційної порожнечі.

Вадим почав знову вживати різні речовини. Це стало його способом втечі від болю. Спочатку він не міг зрозуміти, чому це знову стало частиною його життя. Всі ті моменти, коли він відчував себе розбитим, безсилим, непотрібним — вони немов наганяли на нього нову хвилю залежності. Він відчував себе безнадійно зневіреним, і наркотики, здавалося, давали йому тимчасовий спокій. Спокій від усіх думок, від безвихідної ситуації. Але цього спокою вистачало лише на короткий час.

Його день починався так само, як і завжди — з великої порції нервового напруження. Однак відтоді, як Ірен пішла з його життя, ці години були порожніми. Він не знав, чим себе зайняти, і все, що йому залишалося — це повторювати у своїй голові її голос, її сміх, її обличчя. І хоча він намагався переконати себе, що все це вже в минулому, йому не вдавалося. Це боліло. І навіть його спроби знайти заспокоєння в таких «приємних» звичках, як алкоголь чи наркотики, не допомагали — вони лише посилювали відчуття безнадійності.

Часом він заходив на її соціальні мережі, тільки щоб побачити, як вона живе без нього. Це було більше, ніж просто цікавість. Це було як покарання, яке він сам собі наклав. Він хотів побачити її щасливою, але одночасно це приносило йому біль. Його пальці знову й знову натискали на її профіль, і, поки він дивився на її фотографії, на її оновлені статуси, він почувався таким безпомічним, як ніколи раніше. І хоча він намагався приховати це від себе, він знав, що йому важливо побачити, що вона не страждає так, як він. Він не міг допустити думки, що вона рухається далі без нього, без нього в її житті.

Час від часу його погляд зупинявся на її останніх публікаціях. Це були звичайні фото, життєрадісні пості — вона виглядала впевненою і гарною, ніби більше не було тих важких моментів, про які він пам’ятав. І саме ці моменти розривали його серце ще більше. Він бачив, як її життя продовжувалося, а він сам залишався в тіні минулого, закритий у своїй темній кімнаті, де все оберталося навколо болю й самопошкодження.

Вадим знав, що так не можна жити. Але кожен його крок у спробах віднайти контроль над ситуацією тільки наближав його до ще більшої темряви. Іноді, коли його намагання відключитися від реальності ставали занадто сильними, він не стримувався і знову починав вживати. Він втікав від самого себе, але цей шлях веде тільки до руїн.

І тут, у тій самій темряві, знову виникали спогади про Ірен. Вадим згадував, як вони разом сміялися, як вона дивилася на нього з тими чистими очима, як цілувала його вночі і шепотіла слова, які тепер здавалися йому втраченими, немов ті далекі спогади, які не можна повернути.

Він часто ловив себе на думці, що, можливо, якщо б не його ревнощі, якби не його страхи і наркотики, все могло б бути по-іншому. Але що більше він думав, то більше розумів: все це було вже надто пізно. Він вже зробив вибір, і наслідки не зникнуть.

Іноді, під впливом наркотиків, він почувався, ніби знову наближається до тієї гарної, колишньої частини себе, що була поруч з Ірен. Але це тривало недовго. Він знову поринав у вир її відсутності. Більшість вечорів він проводив сам, вкриваючи себе у темряві, як у броні від світу, від почуттів, від реальності. Кожен день здавався новим поштовхом до падіння.

Вадим був самотній, і це відчуття самотності пронизувало його все глибше. Іноді, коли він знову заходив на її профіль, щоб подивитися, як вона живе, йому здавалося, що це останній шанс, коли він може побачити її такою, якою вона була. І навіть коли він намагався забути її, навіть коли переконував себе, що це не має значення, він все одно повертався, ніби втрачаючи контроль.

Йому було важко зрозуміти, чому це так боляче, чому не можна просто забути, чому він не може рухатися далі. Це був не тільки біль втрати, це було руйнування його самооцінки, зневіра в собі, в своїх силах. І навіть коли він думав, що знайде вихід, він повертався до цього кола, цього замкненого циклу, і все починалося знову.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍