Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Джеймс видав здивоване "О!" і більше нічого не сказав.

- Зараз не треба про це замислюватися. Подивимося, як усе складеться. Твій університет, звичайно, буде далі від нас із батьком, але ми подумаємо про це трохи згодом, - мама задумливо дивилася перед собою. Джеймс розсіяно кивнув, розмірковуючи про те, чи зможе Рада охороняти його батьків у Нью-Йорку, доки він буде тут, навчатися в університеті .

Звісно, зможе. Це ж бісів Нью-Йорк, не край землі. Там напевно знайдеться пара-трійка хранителів, яким більше нема чим зайняти свої нескінченні дні і ночі. Неприємна думка боляче кольнула: вони вже колись відмовили йому в захисті його близьких: сподіватися, що Рада наразі стане більш поступливою - годі і мріяти.

- Є ще одна річ, Джеймсе, - промовила Мері, обережно поглянувши на сина. Вона виглядала стурбованою, ніби не знала, як почати розмову. - Я все відкладала, але завтра ти їдеш і я подумала… пам’ятаєш ту нашу розмову, той дзвінок, коли ти спитав про Шарлотту?

Джеймс напружився, сподіваючись, що мама не стане копати глибше. Розмова з нею про тітку вже тоді була несподіваною - Мері була щиро здивована, що він взагалі дізнався про існування її старшої сестри. Та зникла десятки років тому, задовго до того, як він народився, і в родині про неї не згадували.

- Так, - він кивнув, але як міг зберігав холоднокровність. - Ти сказала, що ніхто її не бачив дуже давно.

А ще, що вона божевільна. Що її такою вважають.

- Так, це правда, - Мері задумливо потерла скроню. - Я була зовсім маленькою, коли вона зникла...Наші батьки наче намагалися стерти її з пам'яті. Але ти якось...скажи, звідки ти дізнався про неї?

Джеймс ледь помітно стис губи, відчуваючи, як нервове напруження пробігло спиною. Він ніяк не міг розповісти мамі всю правду - що він сам хімера, як і Шарлотта, і що це Тоні розповів йому про існування тітки, коли майже прикінчив Джеймса. Проте він усвідомлював, що уникнути відповіді буде складно.

- Це... складно пояснити, - він намагався зберегти спокій. - Я просто чув про неї від інших людей. Деякі згадки. Я теж був здивований і не повірив цьому...

Мері не відпускала його погляд, уважно спостерігаючи за реакцією сина.

- Від кого ти міг про неї чути? - запитала вона з ноткою здивування. - Ніхто не згадував про Шарлотту…ніколи. Вона...вона була особливою. І коли вона зникла, це було занадто боляче для батьків. А потім це стало наче не таким важливим…тобто, це завжди було важливим, просто в мене з’явився твій батько і ти. І життя пішло своєю чергою.

Джеймс на мить задумався, як уникнути прямої відповіді, але його мовчання викликало ще більше підозр. Мері не відводила погляду, і це змусило його майже фізично відчути вагу її очікування.

- Гадаю, що Тоні пригадував про неї…начебто, то був він.

Мері тільки кивнула і замислено подивилася перед собою. Джеймс з полегшенням видихнув, коли Мері повернулася до нього з посмішкою на обличчі.

- Шарлотта мала трохи хвилясте волосся, - несподівано видала вона, її погляд суттєво пом'якшав. - Таке саме, як у тебе. Тільки в неї було світле, а ти в батька пішов.

- Справді? - Джеймсів голос досі звучав трохи напружено.

- Так. Я пам'ятаю, коли вона ще була поруч... - Мері замислилася на мить. - Вона завжди ставилася добре до мене. Мені тоді було лише кілька років, але я пам’ятаю, як вона гладила моє волосся, завивала його в кучері, щоб було схоже на її волосся, і посміхалася. А потім...вона зникла.

Джеймс бачив, що спогади почали розбурхувати щось глибоке в Мері. Вона наче знову була тією маленькою дівчинкою, що втратила свою старшу сестру.

- Ніхто ніколи не пояснював мені, що трапилося з нею насправді, - продовжила Мері. - Після її зникнення... наша родина ніби відмовилася від всього, що було пов'язано з нею. Наче її не існувало. А я так хотіла б дізнатися…

Джеймс мовчки слухав, усвідомлюючи, що його мати гадки не мала про те, ким насправді була Шарлотта. І краще б їй ніколи не дізнатися.

- Ти знаєш щось про це, Джеймсе? - раптом запитала Мері, підозріло нахилившись до нього. Її голос був тихий, але йому в ньому чутилися тривога і надія.

Джеймс знову замовк, шукаючи відповіді. Йому не хотілося брехати матері, але він розкрити всю правду він не міг.

- Я просто...чув дещо. Тоні якось бовкнув, що в тебе була сестра. І все. Але це давні історії, - відповів він нарешті, намагаючись не зрадити себе.

Мері ще кілька секунд дивилася на нього, а потім зітхнула і опустила погляд.

- Я сподіваюся, що одного дня ми дізнаємося правду про неї, - тихо промовила вона. - Вона заслуговує на те, щоб про неї пам'ятали.

Джеймс мовчки кивнув, міркуючи про те, що Шарлотта вже давно стала частиною іншого світу, далекого від того, в якому жила його мати. 

- Як і Тоні.

Кілька хвилин вони сиділи мовчки, перш ніж Мері знову заговорила. Джеймс раптом зрозумів, що нови хвилі емоцій, що віяли від його матері і які він сприйняв як загрозу, були лише хвилюванням. Але щойно вона заговорила, як його накрило хвилею збентеження, вуха залило фарбою, і він ледь втримався, аби не закрити обличчя руками.