Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Остання на сьогодні важлива річ. Я обіцяю. Я маю сказати це тобі, перш ніж ти поїдеш. Ця дівчина, Елінор, прошу будь обережним. Ти знаєш про що я. Впевнена, ти розумієш, що треба відповідально дружити з дівчатами її віку. Їй вже є вісімнадцять?

Джеймс не до кінця придушив свій нервовий смішок.

- Так, Елінор вже виповнилося вісімнадцять.

- Тим більше. 

- Мамо припини, до мого вісімнадцятиріччя залишилося менше чотирьох місяців…

- І поки ти неповнолітній, дозволь нам з татом допомогти тобі з прийняттям важливих рішень. Таких як це.

Мері Брістоул зовні нічим не видала свого збентеження, але Джеймс знав, що їй теж нелегко було вести цю розмову. Так, бути сином судді Брістоул було легше на відстані, коли та не знала про існування Елінор і не втручалася в життя сина. Але наразі такої опції не було.

- Ти знаєш, у мене буде окрема кімната, і ми не житимемо лише вдвох під одним дахом. Крім нас там будуть жити ще її мама і брат, - він тримався щосили, щоб не почервоніти. 

А ще ця дівчина швидше втече від тебе, ніж дасть себе хоч би обійняти. Або цілувати довше ніж одну цілу дві десяті частки секунди.

- Звичайно, звичайно, - простягла мама з помітним роздратуванням. - Але я воліла б, щоб ти…щоб в тебе були варіанти. 

- Про що ти?

Мері Брістоул вагаючись витягла з кишені брелок з ключем і простягла його Джеймсові.

- Це про всяк випадок. Запасний варіант, коли раптом щось піде не так.

- Я не розумію. Запасний варіант?

- Це ключ від орендованих апартаментів неподалік від центрального парку Корвалліса. Я хочу, щоб ти мав можливість залишитися десь на ніч, якщо у вас…не складеться, а ми будемо занадто далеко, щоб прийти на поміч вчасно.

Джеймс втримав в собі перший порив сказати, що все складеться, застиг на мить, і забрав ключ з простягнутої долоні.

- Сподіваюся, він мені не знадобиться. 

Мері нічого не відповіла на це бурчання, але помітно пожвавішала.

- До речі, я колись познайомлюся з ними? Як годиться?

Джеймс благав, щоб на його обличчі не відобразилося нічого з того, що він хотів би сховати. Він відчував що за цим ними криється ім’я Елінор, але виду не подав.

- Насправді, так. Цього тижня Френсіс повертається зі своєї літньої подорожі Європою, - “подорож” Френка стала його історією на час посиленої роботи на Раду. - А мадам Д'Еспер вже в Корваллісі, приводить все до ладу і вона теж хотіла б познайомитися з вами. Як і Елінор.

Горло стисло як раз перед тим, як він зібрався запросити її на зустріч, присвячену Тоні. Мері наче нічого не помітила й спитала:

- Приємно чути. Вона ж француженка? Їхня мати.

- Так, насправді, Ліліт прийомна мама Елінор та Френсіса. Вони втратили своїх батьків ще в дитинстві, з родичів знайшли тільки її. І Ліліт добре піклується про них.

Джеймс видав цю тираду і зітхнув. Ніхто при здоровому глузді не повірив би, що Ліліт може бути справжньою матір’ю для Елінор і Френсіса. Надто близькими вони були по віку. Тож після обговорення було вирішено представити мадам Д’Еспер, яка у кращому випадку скидалася на їхню старшу сестру, як прийомну матір - далеку родичку, що взяла на себе опікунство.

- Чим вона займається? - Джеймс розгубився, він мало знав про минуле і життя мадам Д'Еспер і лише знизав плечима.

- Я не надто цікавився, здається, має свій бізнес.

- Така незвичайна сім'я, - підсумувала мама. - Але це добре, що дітей не розлучили у дитинстві. Це було б жахливо.

- Так, - кивнув Джеймс.

- Вони навчатимуться з тобою разом? - підозріло спитала вона.

- Ні, вони цей рік навчатимуться вдома, наскільки мені відомо. Плюс, у них ексклюзивні викладачі, тож ще невідомо кому пощастило більше.

- Немає нічого кращого за державний університет, - хитро примружилася Мері Брістоул і м'яко стиснула долоню сина. Після цих слів щось у шлунку Джеймса перекрутилося й заболіло. 

- Тоді вважатимемо я дала тобі настанови, - майже щиро посміхнулася вона, встаючи з ліжка і прямуючи до виходу з кімнати. - Відпочивай, завтра буде довгий день.

- День як день, - пробурчав Джеймс, коли за мамою зачинилися двері. 

~~~

Ніч плинула недостатньо швидко. Джеймс дивився на годинник кожні десять хвилин, в очікуванні появи Елінор. Ще не пробило пів на дев’яту, як він побажав батькам на добраніч і стрімголов піднявся до своєї кімнати. У безладі, з яким так і не вдалося впоратися, йому все ж вдалося знайти рушник і спортивні штани для сну. Від гарячого душу м’язи нарешті трохи розслабилися і тривога перед завтрашнім днем трохи відступила. Ванні процедури вбили ще п’ятнадцять хвилин. Коли ж він зайшов до спальні, то ледве втримав зітхання.

- Ти прийшла.

- Я ж обіцяла.

Елінор знову забралася з ногами в своє улюблене крісло; вона переодяглася в більш зручні джинси і кофту з довгим рукавом. Волосся зібрала в високий хвіст, і стала більш схожою на себе. Джеймсові здалося, що вона не в настрої, втім, не був певен.