Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- Щось…щось не так?

- Ти не сказав матері. Про суботу.

- Не було нагоди. Я ще скажу.

Вона похитала головою.

- Нагода була, а ти не сказав. Ти теж думаєш що це жахлива ідея. Не сперечайся.

- Я нічого такого не думаю, я просто був не готовий…Мама застала мене зненацька дорослими розмовами. 

Йому здалося, що Елінор хихікнула наче справжня дівчина.

- Тобі, гадаю, було так само ніяково. Років вісімдесят тому.

- О, так, - з готовністю погодилася вона. - Хоча ти й уявити собі не можеш.

- І, чесно кажучи, не хочу, - додав Джеймс з посмішкою. Він підійшов ближче і пообіцяв:

- Я скажу їм завтра. Обом. 

Джеймс зробив кілька кроків до неї, але все ж залишився біля ліжка. Він повернувся і важко осів на простирадла.

- Вибач, - згодом пролунало з кутку.

- За що? - здивувався Джеймс.

- За цей напад. Я знаю, це непросто для тебе.

З цими словами дівчина миттю вискользнула з крісла і дісталася ліжка за долю секунди. Джеймсові здалося, наче навколишній світ на мить сповільнився. Вона торкнулася подушки, біля якої сидів юнак і провела пальцями по ній.

- Влаштовуйся поруч, місця вдосталь, - Джеймс подумки вибранив себе і додав. - Я знаю, що тобі…що ти не потребуєш відпочинку в тому сенсі, що…Просто хотів бути ввічливим. 

Але вона залишилась стояти, замислена і як ніколи схожа на статую. Джеймс навіть роздумував, чи він-ба не сказав чогось невиправного, але час минав, а дівчина так і стояла. Сплинуло добрих десять хвилин, перш ніж Елінор озвалася.

- Я ціле літо прагнула опинитися тут, біля тебе. Після кожної нашої розмови по телефону хотіла все кинути і примчати сюди. Хоч знала, що це не назавжди і одного дня я знову дивитимуся в твої очі, я вагалася, чи ти захочеш бачити мене знову. І ось я нарешті тут. Твої очі чарівніші за всі зірки і все ще кличуть мене. А я замість того, щоб потонути в твоїх обіймах, стою у кроці від тебе, не в змозі дотягнутися.

В Джеймса перехопило подих, але він все ж таки вичавив з себе одне слово:

- Чому…

- Мені страшно.

- Я зробив щось не те?

Ледь помітний смішок розлетівся кімнатою.

- Ти робиш все занадто добре, на відміну від мене, - вона посерйозніла. - Я боюся, що я не зумію бути дівчиною. У сучасному сенсі. Я за життя не ходила на побачення, не шукала відносин, не вірила, що це взагалі можливо для мене. І це взагалі не мало жодного сенсу до того, як зустріла тебе. Чи впораюся я?

Джеймс гадки не мав, що на таке відповісти. В його уявних сценаріях, які крутилися в голові денно і нічно, жодного разу не ставало питання чи вони впораються з цим. Іноді він заглядав так далеко, що боявся зізнатися самому собі, але насолоджувався цими думками. В них вони були разом і це було легко і цілком чудово.

“Впевненість в собі - це вже крок до перемоги” - пригадалися йому слова Ентоні і він сказав:

- Як щодо невеликих кроків? Робитимемо по одному за раз?

Він бачив, як вона вагалася, застигла на якусь хвилину, перш ніж зітхнути і кивнути.

- По одному за раз…звучить нескладно.

- Для початку, - Джеймс провів долонею по холодній і твердій руці, що застигла на подушці і переплів їхні пальці разом. - Розкажи, як минувся твій день. Що нового?

Елінор на мить звела брови разом і все ж таки присіла поруч з ним. Джеймс зрадів цій маленькій перемозі про себе, не дозволивши обличчю видати його думок.

Але те, що вона сказала, збило його з пантелику.

- Завтра вночі прибуває делегація вампірів з Італії.

- Справді? Стривай-но, вампірів з минулого століття ж ніхто не бачив. А що їм потрібно? - Джеймс подався вперед, з жагою вдивляючись в риси обличчя, яке остаточно зачарувало його.

- Ти плутаєш з канадськими вампірами, - дівчина примружила погляд. - А ці…ці швидше за все проситимуть прийняти їх до складу Ради П'яти та дати їм відродити Європейське відділення.

- Точно, адже його ліквідували раніше, ти казала…Але чому?

- Зрада. Так каже Ліліт. Я не знаю всієї історії, лише те що кажуть хранителі, а Рада…

- ... замовчує. Звичайно. Я б теж прикривав свої темні справи, якби я був на їхньому місці, - Джеймс осікся. Так і є. Він і є на цьому самому місці. Бо це він приховує свою темну частину сім'ї, від близьких. Він веде себе самісінько так як Рада. Його пересмикнуло, але здається, вдалося зробити вигляд, що в кімнаті прохолодно. Накинувши для вигляду светра, Джеймс приготувався слухати далі.