Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- І ми повинні бути присутніми, - продовжила Елінор. Вона доторкнулася до його руки і розповідала, бездумно водячи пальцями по його долоні. - Так, недовго, але мусимо. Голова у місті і треба висловити свою повагу.

Ці слова навели його на іншу думку.

- То ви вже дізналися яким чином щоденники містера Бартона потрапили до рук мисливців?

Елінор похитала головою. Її це запитання роздратувало, наче рівняння, яке вона не могла вирішити, але все ж таки відповіла.

- Ми не могли відкрито зізнатися, що працювали з Теренсом Бартоном, відлученим від справ Ради. Що це він впізнав власні щоденники і допоміг нам з розшифруванням. Він не опинився у в'язниці і жив увесь цей час вільно лише тому, що на тлі його неймовірної популярності серед істот світу Тіней колишній Голова Бартон публічно відмовився від своєї посади і приніс клятву вірності Раді. За ним довгі роки було приставлено шпигунів і лише коли Рада впевнилася, що колишній Голова не плекає жодних планів щодо свого повернення, за ним припинили стежити. Тоді він зник з радарів Ради, і зник надовго.

- Хіба не можна було дати йому якусь настоянку правди? Така взагалі існує? Він би тоді прямо сказав, що нічого поганого не задумував, і його не виганяли б з лав Ради.

- Цілком можливо, що існує. Але магія - це не тільки потужна сила, це мільярд можливостей для обману,  - пояснила вона, трохи прискорившись. - Існує така магія, що може поглинути та пересилити будь-яку правду. Йому могли підмінити спогади, що завгодно. Пам’ятаєш, як містер Хейз підправив пам’ять твого батька навесні, коли Тоні…коли тебе…

Елінор не змогла швидко підібрати слів, але Джеймс все одно стисло кивнув. Пригадувати не хотілося, втім, він зрозумів про що йшлася мова. Стівен не пам’ятав того, що Джеймса не було кілька днів вдома, а потім ще й не здивувався, побачивши нові подряпини на сині.

- Плюс можна виробити несприйнятливість до деяких інгредієнтів, як до отрути. І тоді зілля, в якому є такі інгредієнти, не матиме на тебе жодного впливу.

- І як це зробити?

- Щодня приймати екстракт з таких інгредієнтів. У сильних дозах, сильних, але несмертельних.

- Чудово, то Раду ніхто не вхопив за хвост через ці щоденники, - невесело підсумував Джеймс, насправді насолоджуючись дотиком прохолодних пальців до своїх рук. 

- Прикро, еге ж. Хоча й не віриться, що хтось з хранителів може бути причетним до цього, але ігнорувати це не можна. Не знаю,  чи інші радники міркували про це, ми не розпитуємо, робимо вигляд наче все добре. Гадаю, у Мартіна з Хейзом є план щодо цього, але знов таки, деталей я не знаю. Ми щойно повернулися, і Френсіс зараз весь час проводить з ними. Цікаво, що він розкаже, коли повернеться.

Джеймс наморщив лоба, пригадуючи.

- А що стало з тим хранителем Олексієм, з личем?

- Його зняли з посади, яку він займав. Не пробачили змову стародавніх горгулій, що виросла за його спиною, як він стверджує. Але йому вже немає віри. Голова Картер змістив його одразу.

- Дійсно, містер Хейз наче щось про це згадував. І кого пророкують на його місце?

Елінор знизала плечима.

- Голова мовчить, але надовго місце пустим не залишиться. Картер вже набрав нових радників і хранителів, я майже нікого з них не знаю, і це не дуже добре... Але все одно, поки ті розберуться що до чого - Лютом з Френсісом справлятимуться практично самотужки. І таке відчуття, знаєш…Ніби нікому більше не довіряють в Раді, тільки їм. А це вже добре. Якщо щось трапиться, Лютом знатиме про це першим.

- А що містер Бартон? Він передає через містера Хейза мені цей трав’яний збір, але крім того - я не чув від нього майже нічого.

Губи Елінор раптом склалися в легку усмішку, але Джеймс не встиг її помітити.

- Гадаю, ми скоро знову його побачимо. Тобі було б корисно залишатися на зв'язку з ним. Він ж бо обіцяв допомогти з пошуками твоєї тітки. Хоча, я гадаю, він відразу повідомив би містеру Хейзу, якби дізнався щось про неї. До того ж, запаси твого трав’яного збору не вічні.

- Звичайно, залишилося всього тільки два-три мішки, - Джеймс пам'ятав, як провів кілька днів на початку літа, розмовляючи з Вільямом Хейзом і Теренсом Бартоном про життя хімери. Йому розповідали про внутрішній контроль, про те, як довго його тітка билася над цим самим контролем. Для неї виявилося складним впоратися з почуттям провини через смерть старшого брата Шарлотти і Мері. Одне з її перетворень на хімеру прийшлося саме на час, коли той був поруч. Його звали Ніколас, йому було лише одинадцять років.

Захоплений зненацька думками, Джеймс застиг. У нього є тітка, і був дядько. Навіть цілих два.

Елінор на мить спохмурніла, розглядаючи напружене обличчя навпроти. Вони переглянулися.

- Відпочивай, - прошепотіли бліді губи, ледве торкаючись шкіри на щоці. - Я буду поруч, коли ти прокинешся.

Джеймс посміхнувся сам до себе. Він перехопив пальці дівчини, що блукали його обличчям, і, ніжно поцілувавши кожен з них, м'яко торкнувся губами прохолодної долоні; притис холодну руку до грудей.

- Це буде важка ніч. Як і завжди, - посміхнувся він.

Елінор не менше десяти секунд не зводила з нього погляду.