Rexana Keys - Заборонені почуття , Rexana Keys

Повернувшись до кімнати, я увімкнула м’яке світло і сіла на ліжко. Взяла з полиці одну з книжок стоячих там, та взялася читати.Я відчувала, як з кожною сторінкою поринаю в інший світ, де не було жодних проблем, тільки захоплюючі пригоди та романтичні інтриги. Література завжди була моїм вірним другом, який допомагав втекти від реальності.

Сторінка за сторінкою я забувалася в історії, яка перепліталася з моїми власними переживаннями. Головна героїня, як і я, шукала своє місце у світі. Її мрії, страхи і бажання ставали мені близькими. Я поринула в її життя так глибоко, що час наче зупинився. Світло з вікна поступово ставало млявим, а кімната — затишною.

Раптом мій телефон задзвонив. Я злегка здригнулася, але вирішила не відповідати. Мені хотілося насолодитися цим моментом спокою. Я закрила очі на кілька секунд, щоб ще більше поглинутися в історію, яка розгорталася на сторінках книжки.

Час пройшов, і я навіть не помітила, як почала ковзати пальцями по сторінці. Книга захопила мене настільки, що я забула про все навколо. Зрештою, я відклала її на бік, відчуваючи потребу в короткій перерві. Трохи  відпочивши ч знову взяла в руки книжку і поринула в її світ. Читання стало для мене своєрідною медитацією, якою я могла забути про все навколо і зануритися в інші реалії.

Години пройшли, а я не помітила, як ніч огорнула місто. Тихо поклала книгу на тумбочку, я зрозуміла, що мене охоплює втома. Я потягнулася до телефона, щоб подивитися на час, і знову побачила пропущений дзвінок. На екрані я помітила ім'я Софії. Я усміхнулася — завсім забула за неї . Вона моя єдина і найкраща подруга. Була б вона тут ...

Вирішивши передзвонити я вийшла з кімнати і спустилася вниз. Серце тріпотіло в очікуванні, і я вже уявляла, як ми поговоримо про все і ні про що. Вечірні звуки будинку надавали мені спокою. Я набрала номер, і після кількох гудків вона все ж таки  відпола.

— Привіт, Ніко! Я вже думала ти забула свою подругу  -щі сміхом промовила ,-сподівався, що ти зможеш говорити, — в її голосі відчувалася радість і водночас якесь занепокоєння.

— Привіт! Я тільки що закінчила читати. Як ти? — запитала я .

— Ти вже напевно знаєш про Влада? Ну хіба не козел?
 

-Софія давай зараз не про це.

-Вибач, звісно. Ну розказуй подруго , як долетіла , як влаштувалася, вже знайшла собі нового хлопця?- питання спирались одне за одним.

-Стій, я не знаю на що мені відповідати , - зі сміхом промовила я. Ми почали сміятися . Близько двох годин розмови і я нарешті стала повертатися в будинок, як тільки відчула, що прохолодне вечірнє повітря обвиває мене. Повернувшись до будинку, я пішла на кухню, щоб налити собі склянку води. Коли я вже поставила стакан на стіл і збиралася йти до кімнати, раптом зіштовхнулася з невідомою людиною.

— А  ти , ще хто така? — грубо запитав він, нахмурившись. — Що ти робиш у моєму будинку?

Я стояла нерухомо. Страх пробіг по моєму тілі і клубком стояв в горлі не даючи вимовити жодного слова. Секунда відчаю пройшла між і я спробувала зібратися.

— Я...я тут живу. А ти хто такий? І це, що ти робиш у моєму будинку ?— відповіла я, намагаючись залишитися спокійною.

— Я... цікаво хто ж я такий ,- вишкірившись сказав хлопець. -Я Ден і до речі на рахунок будинку він мій , а от те що ти тут влаштувалася так це ненадовго.Що мовчиш, немає чого сказати ? — спитав він, саркастично знизуючи плечима.

—  Ти... ти налякав мене — сказала я, намагаючись не звертати уваги на його грубість. 

— Ну, на майбутнє, не лазь у моєму будинку без дозволу, — заявив він, продовжуючи дивитися на мене з неприхованим недовольством.

Мене це обурило, але я вирішила не піддаватися на провокацію.

— Без твого дозволу, та ким ти себе вважаєш ?— відповіла я, намагаючись встояти перед його грубістю.

Ден знову знизив плечима, але я помітила, що в його погляді з'явилося щось, що нагадувало зацікавленість.

— Саме так, без дозволу. Те що ти тут живеш не робить з тебе господиню цього будинку , а от я є справжнім господарем цього будинку , і  завтра ми ще  з'ясуємо на яких ти тут правах. І не думай, що тут можна робити все, що хочеш, — сказав він, уже трохи м’якше.

Цей обмін словами залишив у повітрі напругу, але я відчула, що зможу з ним впоратися.

Після розмови з Деном я почувалася жахливо. Він був грубим, хоча ми бачилися вперше. Мені важко було зрозуміти, чому він так зі мною поводився. У ньому було щось насторожуюче, відсторонене, ніби він зовсім не хотів цієї зустрічі. Я очікувала, що все буде інакше — що наші перші слова один до одного будуть теплішими, але вийшло зовсім навпаки.

Піднявшись до своєї кімнати, я впала на ліжко, глибоко вдихнула, намагаючись переварити цю дивну розмову. Серце билося швидше, ніж зазвичай, а голова була переповнена безліччю запитань. Що ж не так? Чому він так себе поводить? Адже це наш перший контакт, і я щиро хотіла його пізнати.

Я не знала Дена раніше. Чула від матері, що він 

 не погана людина, але ніколи не уявляла, що він  такий. Холодний погляд, різкі відповіді — усе це здалося мені несправедливим. Я не чекала, що він кинеться обіймати мене, але і не очікувала , що на кинеться на мене. Його очі здавалися далекими, а манера говорити — відстороненою. Він не проявив жодної зацікавленості чи бажання мене зрозуміти.

І тепер, залишившись одна, я не можу збагнути, що ж насправді відбувається. Чому наш перший контакт був таким неприємним?

Наступного дня я намагалася уникати думок про Дена. Але вони, мов набридливі тіні, не давали спокою. Я знову й знову прокручувала нашу зустріч у голові, намагаючись знайти якийсь натяк на те, що, можливо, я щось неправильно зрозуміла. Може, це лише перше враження, і він просто не вміє знайомитися з новими людьми? Може, йому так само важко, як і мені?