Олександр Бабич - Темрява під ліхтарем, Олександр Бабич

Глава 5. Змова друзів

"Змова друзів - це справжня сила, яка народжується в найскладніші моменти
і об'єднує серця в рішучості та вірі в перемогу." 

Невідомий автор

 

Дружба - це не просто слово - це обіцянка незламної підтримки та відданості. Коли друзі, захопивши Олексія, вирушили до улюбленої кав’ярні й розташувались за своїм звичним столиком у її затишному куточку, вони вже знали, що сьогодні важливий вечір і ця зустріч не буде звичайною.

"Слухайте, друзі", почав Олексій, поглядаючи на Тоху, Андрія, Вову та Тетяну, які сиділи навколо стола. "Як я вже говорив вам вранці, днями я отримав дивного листа. Там є дещо про тата, а ще - інформація, яка може розкрити багато таємниць. І я вирішив розкрити їх. А ще -  якщо тато дійсно живий -  повернути його додому." 

Він дістав з кишені вже досить пошарпаний листок з текстом листа й поклав його на стіл. Андрій одразу з схопив листа й почав його читати. Тоха спочатку зазирав йому через плече, а потім вихопив листа й передав Тетяні. Вова був останнім, хто ознайомився з текстом і тільки тоді, коли він поклав папірець на стіл, Олексій вирішив продовжувати. “Що скажете?” - запитав він.

Тетяна, завжди обачлива та поміркована, ще раз взяла листа до рук, а потім повернулася до нього. "Олексію, ти впевнений, що це безпечно? Ти ж знаєш, що може бути небезпечно занурюватись у такі речі. І ще ця темрява…"

Олексій підняв брови, показуючи, що розуміє ризики. "Так, Таню, я знаю. Але це шанс дізнатися правду про тата. І я не хочу цього змарнувати."

Тоха, завжди бадьорий і жартівливий, підняв свою чашку кави. "Так, хлопці, ми завжди були разом у всьому, незалежно від того, наскільки це було дивно чи небезпечно. Якщо ти йдеш туди - я з тобою, Олексію."

Андрій, схожий на сонячний промінь серед них, втрутився. "Ми всі з тобою. Це може бути наша найцікавіша пригода. Така буває раз у житті і я не хочу її прогавити."

Вова, дотепний та земний, підняв брову. "Ну, якщо тут буде пригода, то я точно візьму свій старий рюкзак. І можливо, покладу у нього парочку петард. Про всяк випадок." Друзі розсміялися, а Олексію вперше спало на думку, що ця подорож дійсно може бути небезпечною, тож треба подбати не лише про транспорт,  їжу та воду, а й про зброю.

Під час їх розмови, двері кав'ярні тихо відчинилися, і ввійшла молодша сестра Олексія, Ірина. Вона мовчки стояла біля столика й чекала доки веселощі вгамуються, а потім підійшла ближче з рішучістю на обличчі. "Я вже тобі про це говорила - я хочу приєднатися до вас."

Олексій тяжко зітхнув. "Іро, це небезпечно. Я не можу допустити, щоб ти потрапила в небезпеку." Але якщо молодша сестричка взяла собі щось до голови, збити її з курсу було вже неможливо. Ірина твердо стояла на своєму. "Ти ж завжди говорив, що ми - родина, ми - команда. Я не можу відпустити тебе одного у цю подорож."

Погляд Олексія плавно перейшов від сестри до друзів, і він побачив в них той же вогник рішучості, який палав і в її очах. "Добре. Якщо ви всі залишаєтеся, то ми ризикнемо разом. Ми станемо міцною командою - силою, яка не боїться темряви."  Ця коротка промова була зустрінута вигуками підтримки. Та, якщо чесно, не надто вона й була потрібна - угода між друзями була укладена не словами, а відданістю і готовністю стати пліч-о-пліч в найгірших ситуаціях і найтемніших куточках темряви.

Після того як головні слова були сказані, атмосфера стала спокійнішою. Тетяна замовила додатковий еспресо для Ірини, а Тоха, не витримавши, замовив собі ситний бургер. “А що? Пригоди пригодами, а вечеря за розкладом” - заявив він у відповідь на насмішливі погляди друзів.

Андрій відпив своєї кави й перейшов до практичних питань. "Добре, ми вирішили, що вирушаємо всі разом на пошуки татка в цю таємничу темряву," сказав він, присунувшись ближче до столу. "Але що ми будемо робити далі? Ми ж не можемо просто попертись туди без жодного плану!"

"Звісно," відповів Олексій, "ми маємо підготуватись як слід. Я вже займався деякими дослідженнями стосовно темряви, і знайшов кілька цінних порад і вказівок від тих, хто вже мав з нею справу. А ще - як не дивно -  згадки про неї в кількох старих книжках з історії. Взагалі, важливо зібрати всю можливу інформацію перед тим, як ми вирушимо."

"Які саме поради?" запитав Вова, виглядаючи зацікавленим. "Зокрема, що темрява має тенденцію посилювати ваші найглибші страхи і найгірші кошмари," розповів Олексій. "Також її вплив може змінювати сприйняття часу та простору. Тому нам потрібно буде бути готовими до цих впливів."

"А якщо наші страхи вже давно стали реальністю?" запитав Тоха, серйозно нахиляючи голову. "Тоді ми маємо їх подолати," відповів Олексій, "для нас тепер головне - зосередитись на нашій меті і взаємній підтримці, підготуватись якнайкраще, зібрати необхідне спорядження, знайти інформацію про попередні випадки зіткнення з темрявою, й готувати себе до найгіршого."

Тетяна поклавши руку на плече Олексія, втрутилася. "Ми з тобою, Олексію. Ми разом подолаємо будь-які труднощі - і при світлі дня і у темряві"

"Так, ми команда," підкреслив Андрій, піднімаючи чашку з рештками свого напою. Вова підняв руку, наче хотів дати якусь обіцянку. "Я допоможу нам підготуватись і знайти спорядження. Звернуся до дядька - він має допомогти. А стосовно самої подорожі - знаю, що це може бути важко, але разом ми все зможемо." 

Тоха підняв свою чашку кави. "За команду, за друзів, за подорож у темряву!"

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍