АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

 – Ну, щодо фільмів я зрозумів, – знову заговорив постачальник. – Як щодо книжок?

 – Я не читаю книжок.

 – Тому що суворі вимоги відбору?

 – Саме так. У них теж багато чого сумного й жахливого відбувається. Далеко не всі історії безперечно добрі. А навіть якщо і є такі, звідки мені знати, які саме з них безтривожні?

 – Як же так? А з людьми, в принципі, ви спілкуєтеся?

 – Там умови відбору ще суворіші.

 – Є хоч щось таке, що не піддається такій жорсткій критиці, а радує безумовно?

 – Є, звісно.

 – Наприклад?

 – Мильні бульбашки. Веселка у бризках фонтана. Вечірнє світло вуличних ліхтарів. Повітряні кульки. Сонячні відблиски. Молочний коктейль. Аромат кондитерських виробів.

«А тепер ще й ваша усмішка», – подумки додала пункт до переліку дівчина.

Володар привабливої усмішки зніяковів і замовк, нерішуче затиснувши в руці одну із троянд.

 – Дивно це. Дівчатам зазвичай подобається, коли їмдарують квіти, однак, якщо я подарую цю квітку вам, ви сприймете це як образу. Так?

 – Для мене це буде покаранням. Рослині краще у землі. А її зрізають тільки тому, що вона красива. Ось ви дасте мені гарну квітку, щоб я дивилася, як вона вмирає. Навіщо мені сумувати з приводу чарівного створіння, яке зів’яне на моїх очах? Краще я посаджу ось ці і буду щодня радіти їхньому зростанню і цвітінню. Взагалі не розумію, навіщо дарують зрізані квіти. Найімовірніше, для того, щоб зробити людині погано. Щоб був ще один привід засмутитися, спостерігаючи, як засихає і гине така дивовижна рослина. Адже надлишок світлих почуттів має творчо виражатися, а не руйнівно і вбивчо спрямовуватися. Коли людина закохана, вона жмає хотіти висаджувати рослини, а не рубати або зрізати їх. Скерувати свій добрий посил на примноження краси навколо. Щоб і зовні все цвіло й розросталося так само, як і у неї всередині. А інакше я нічого не розумію. У природи все навпаки. Якщо вона в прекрасному настрої – розквітає й оживає. Коли людина хоче висловити свої прекрасні почуття – зриває квіти.  Відчуваєте різницю?  А  ви  тільки уявіть, що було б, якби всі ті квіти, які збираються комусьподарувати, щоб за кілька днів викинути, висаджували у землю? Скільки було б навколо живої та яскравої вроди! Скільки навколо було б доказів файних світлих емоцій! Тих, якими можна поділитися з іншими. Це, як на мене, чудовий жест. Не подарувати дорогій людині зрізані квіти, а посадити їх для неї. Одну квітку чи цілий кущ. Адже ж приємно було б якійсь жінці чи дівчині знати, що на її честь росте цілий кущ троянд?  Проходити  повз нього щодня, милуючись зеленню та цвітінням, і бачити, як із кожним днем він стає дедалі кращим. Що він робить світ красивішим і ароматнішим, що він радує перехожих, найголовніше – висаджений саме для неї. Вона щодня спостерігатиме за ним із вікна або дорогою додому і пам’ятатиме про ту людину, яка його посадила. А через скільки часу вона забуде букет зрізаних квітів? Через п’ятьсім днів? Хіба це зробить світ кращим?

 – Посадити кущ... – задумливо повторив співрозмовник.

 – Саме так. Або ціле дерево! Воно точно багато років не дасть забути людину, яка його посадила. Ось які, наприклад, дивовижні сосни та ялини. Вічнозелені, з цілющим запахом, і казкові на вигляд. Особливо під пухнастим снігом. Тому я точно не розумію традицію рубати ялинки до свят.

 – Ну ж бо вгадаю подальший хід вашої думки. Якби всі ті люди, які вирішили прикрасити дім ялинкою до різдвяних і новорічних свят...

 – Я ж не кажу, що не потрібно робити цього взагалі. Просто можна купити дерево в горщику із корінням, а після свят висадити у землю.

 – І навколо був би непрохідний дрімучий ліс.

 – А ще корисне свіже повітря, дім для птахів і тварин, чарівне місце для прогулянок і великий крок на шляху до порятунку нашої планети. По-моєму, це краще, ніж зрубувати дерева, які вже зростають багато років, щоб вони засохли після цих самих свят упродовж тижня, тим самим перетворюючи навколишнє середовище на пустир і позбавляючи себе кисню.

 – Цікаві у вас ідеї.

 – І, будь ласка, не варто перейматися вигадуванням способів, щоб привернути мою увагу. Якщо ви хочете поспілкуватися – просто поговоріть зі мною про доброту, – підсумувала співрозмовниця, розрахувавшись за саджанці, вийшла на вулицю.

Усмішку вона побачила. Усе недаремно.

Дивовижні квіти поселили в землю біля будинку дівчини. В ту саму сумну спорожнілу клумбу. Туди, де і вчора були посаджені квіти. У червоних квітів з’явилися рожеві сусіди.

А після прибирання в магазині іграшок Янссена дівчина на хвилинку забігла додому, змінила туфельки на роликові ковзани, і знову з’явилася на вулиці. У неї є невелика, але важлива справа.

Ролики – це весело. Повз проносяться дерева, мости, будинки та квартали. А ще пішохідні переходи, міський транспорт, дорожні знаки і городяни.

А ось і місце призначення.

Акуратно, щоб нікого не зачепити, дівчина проїхала до приймального відділення лікарні. З її кишені з’явився той самий конверт із оплатою, який залишила на столику Софі Бонсель. Пейперкліп вийняла з нього всі купюри і кинула їх у скриньку для благодійних внесків. А потім збиралася так само обережно виїхати з будівлі, але зупинилася так раптово, що ледь не спіткнулася. Зазвичай вона зовсім не затримується тут. Надто вже їй важко бачити страждання людей. Від цього стає ще сумніше. А вона ж так старанно шукає моменти радості. Тому дуже поспіхом робить внесок до благодійного фонду, здає кров за потребою і дуже-дуже швидко вибігає на вулицю. Але зараз її зупинив надзвичайно важливий випадок.