АнєчкаLB - Більше, ніж альстромерії. Менше, ніж скріпки, АнєчкаLB

«Перський синій! Яка краса! Дивовижний відтінок! Це ж треба – обидва такого красивого кольору! Вони потрібні одне одному. Сині – дуже віддані».

Медсестра просувалася коридором і зосереджено поспіхом щось занотовувала до картки. А на диванчику сидів чоловік і, чекаючи свою чергу, потирав травмоване коліно.

Звідниця з-під плаща витягла скріпку. Вона підняла її на рівень своїх очей і вдивилася крізь неї на цю парочку.

Скріпка зникла. Медсестра, захопившись записами, натрапила на пацієнта, який чекав на неї. Їхні погляди зустрілися, світло в очах запалилося, розмова зав’язалася. Задоволена зробленими добрими справами дівчина збиралася виїхати на вулицю, але відчула, як хтось торкнувся її руки.

 – Доброго дня, Пейперкліп, – привіталася знайома співробітниця лабораторії.

 – Вітаю.

 – Ходімо зі мною. Я тобі дещо покажу.

Вони пройшли звивистим коридором, перемістилися в інше крило будівлі й підійшли до вікна однієї з палат. Точніше, медпрацівник пройшла, а Пейперкліп проїхалася у своєму взутті на колесах.

 – Бачиш цю жінку? Лінда Хеммес. Кров, яку ти здавала востаннє, вчора врятувала їй життя. Не без допомоги лікарів, звісно. Сьогодні їй уже значно краще. Я просто хотіла тобі це показати. Дивовижно, якого засягу бувають наслідки добрих вчинків. Іноді одній людині надати допомогу не становить особливої складності, тоді як іншій ця допомога зберігає життя. Що може бути важливішим? І ті кошти, які ти щотижня вкладаєш у коробку для благодійних внесків, приносять користь багатьом, хто опинився у скрутній ситуації. Добре, що є такі люди, як ти...

 – Привіт, У! Я повернулася! – дівчина увійшла до своєї маленької кімнати. Ролики сховалися під ліжко, зажурчав настільний фонтанчик, стінами забігали сонячні зайчики від рухів підвішених на ниточках кружечків-дзеркал. – Щось ти зовсім сумний. Точно, як я.

«Люди хворіють. Із людьми трапляються нещасні випадки. Люди вмирають. Напевно, добре, що я не маю близьких людей. Бо вони рано чи пізно, але йдуть...»

Нелегко даються непримітній особі поїздки до лікарні. Надто вже вона чутлива до чужого болю. Занадто співчутлива. Занадто сприйнятлива навіть до найменших неприємностей, не кажучи вже про горе, хвороби або приреченість.

Потрібно заспокоїтися. Потрібно нейтралізувати дію панічної атаки. Потрібно... Чим це зняти?

Пейперкліп витягла із шафки для посуду миску. Підійшла до умивальника і набрала в неї води. А потім зі скриньки, в якій лежали кольоровий папір, ножиці, олівці, клей, яскраві аплікації, був вивуджений коробок із блискітками. Немов чаклунство, вміст коробки висипався у воду і красиво розплився по поверхні.

Тривожну особу досі пробивало тремтіння. Вона взяла ложку й акуратно почала помішувати сяючі частинки чарівництва, уважно стежачи за їхнім рухом. Мірно. Неспішно.

Блискітки плавно кружляють. Очі невідривно і зосереджено стежать за рухами дрібних іскорок. Озноб поступово зникає. Дихання вирівнюється. Серцевий ритм приходить у норму. Можна видихнути...

Дівчина змінила м’ятний плащик на домашню сукнюнакидку й узяла в руки маленький клубочок. Він спочатку підняв догори свої довгі вушка, але потім притиснув їх назад до тільця і пригрівся в долоньках господині.

– Що ж із тобою робити? Хочеш, завтра візьму тебе із собою? Можемо разом відвести Юргена до школи. Як тобі така ідея?

Непримітна особа насипала в годівницю трави зі скибочками моркви й капусти. У, не поспішаючи, підійшов до їжі й заворушив вусиками. А потім його щоки мило роздулися від поглинання корму.

Дівчина і собі приготувала обід. Розправившись із пюре і сандвічем, вона лягла на ліжко і почала переглядати енциклопедію кольору.

Яскраві штори роздмухував вітер, який, прийнявши запрошення погостювати, із задоволенням залетів до кімнати через відчинене вікно. Жовті вітрила надулися, і тепер можна сміливо уявити, що перебуваєш на кораблі й мандруєш морем до незвіданих земель. Казкові мореплавання – це неймовірно захопливо! Навіть у власній уяві. І зараз дівчина майже відчувала, як під нею гойдається ліжко. Який порт – місце прибуття? Її блакитні оченята заплющилися, і вона повністю занурилася у свою захопливу подорож на судні із жовтими вітрилами.

Щось зовсім прохолодно стало «на кораблі». Пейперкліп насупилася і прокинулася.

Штори вже не роздувалися, але пританцьовували. Вітряно надворі. Треба б закрити «ілюмінатор». Дівчина вибралася зпід ковдри й підійшла до вікна. Вечоріє. Холоднішає. А ось і ліхтарі ввімкнулися! Така маленька, але приємна подія. Цікаво, ліхтарям подобається бути ліхтарями? Вони світяться й освітлюють. Спостерігають і проводжають поглядом. Дарують перехожим енергію світла просто так, тому що вони ліхтарі. У них таке благородне призначення і така відповідальна робота.

Щоб вони радували оточуючих своїм світлом, їх досить просто ввімкнути. За умов справності, звісно. Щоб людина дарувала оточуючим світло – потрібно наполегливо докладати зусиль. Бо, коли світиш – витрачаєш енергію. Але ж її потрібно десь брати або виробляти. Нелегко це – освітлювати. Справжній дар. Однак людині потрібно постійно світитися, подібно до ліхтарів. Так і іншим від цього світла спокійніше, і самому світліше у темряві. Якщо людина світиться – значить, живе. Живе – значить, зобов’язана світитися.