Бен Елтон - Знову й знову, Бен Елтон

обірвав його Ньютон. — Обсяг не має значення. У ній ви намагалися доказати, що своєю працею я довів існування Бога. Що моя велика теорія руху планет цілком очевидно передбачає присутність розумного творця, архітектора всього сущого.

— Авжеж, сер Ісаак. Бережу, наче скарб, ті листи зі словами схвалення, що їх ви тоді мені надсилали.

— Я був справді вдячний вам за втручання. Мене ж тоді називали єретиком. Багато хто й досі так вважає.

— Ну, це все ж трохи засильно сказано…

— Не треба мене шкодувати, декане Бентлі. Мене таки й справді називають єретиком. Але те, що я ставлю під сумнів вчення богословів про Трійцю, аж ніяк не означає, що я зрікся християнства.

— Сер Ісаак, навряд чи доречно тут… — Бентлі бачив, що Ньютон явно наміряється осідлати свого горезвісного і відверто небезпечного коника.

— Ніякої Трійці, з погляду математики, існувати не може! — гаркнув Ньютон і ляснув долонею по столику обіч себе, перевернувши склянку з вином. — Три окремі сутності не можуть водночас бути одним і тим самим. Не можуть три горошини бути однією! Так само і з Отцем, Сином і Святим Духом. Це ж суперечить логіці. Поза тим, це ще й ідолопоклонство, адже якщо Отець і Син — єдине ціле, то образ того чоловіка при смерті, який ми поміщаємо на свої розп’яття, — це водночас і образ його Отця, а отже — образ Бога. Тож маємо тут до діла з чистісіньким ідолопоклонством, сер! І це мене називають богохульником!

Бентлі занепокоєно совався у своєму кріслі. Такі розмови, навіть віч-на-віч, були зовсім не бажані. А йому, деканові, який свою посаду завдячував заступництву монарха, — то й поготів. Не так і багато років минуло відтоді, як в Англії за заперечення Трійці й іншу подібну єресь спалювали живцем.

— Послухайте, сер Ісаак… ви, власне, питання Трійці хотіли зі мною обговорити? — делікатно поцікавився декан.

— Ні, якщо вже питаєте, я приїхав з іншого приводу, — роздратовано відповів Ньютон.

— Гм… То, може, повернімося ліпше до тієї справи з Хроносом, про яку ви говорили. Ви згадували про якісь неопубліковані відкриття, сер Ісаак? Це викликало б справжній фурор.

І Бентлі подав Ньютонові нову склянку замість перевернутої. Схоже, кілька ковтків вина допомогли старому відновити душевну рівновагу, бо коли він заговорив знову, голос його звучав уже спокійно.

— Знаєте, декане Бентлі, у мене часу для роздумів більше, ніж в інших. Я неодружений. Якщо не рахувати моїх небог, то в жіночому товаристві майже не буваю, а світське життя мене не обходить тим паче. Тож усі сили, що їх інші витрачають на любов і дружбу, я маю змогу присвячувати спостереженням за діяннями, властивими Божому Всесвіту.

— Звісно, сер Ісаак, звісно.

— Коли я вперше написав вам на тему безбожництва, — вів далі Ньютон, — то згадав і про те, як тішуся, що світові стане зрозумілий вплив сили тяжіння на рух планет. Я усвідомлював усю красу своєї великої ідеї, яка пояснювала рух і форму, притаманні космосу, не заперечуючи при цьому сталого й упорядкованого Богом усесвіту.

— Так, так.

— Та що, коли моя думка просунулася шляхом, який почала була тоді торувати, ще далі? Ану ж свої відкриття я оприлюднив тільки частково? Аби не допустити й думки про можливість рукотворного хаосу замість правічного ладу започаткованого Богом танцю небесних сфер?

— Хаосу, сер Ісаак?

— Ану ж під дію сили тяжіння підпадають не тільки предмети? Не самі лише яблука і планети?

— Не розумію, сер. Ви ж просто-таки блискуче довели світові, що гравітація, чи то пак сила тяжіння, пов’язує разом усі предмети, утримуючи їх на властивих місцях та визначаючи їхній рух небесами. На що ще може впливати сила тяжіння?

— Ну, скажімо, на світло, — мовив старий, дивлячись на промінь сонячного світла, що, мов на замовлення, увірвався до кімнати крізь щілину між шторами. — Що, коли вона має здатність викривляти світло?

— І завдяки цьому можна було б, наприклад, зазирати за ріг? — не зумів стримати посмішки Бентлі.

— Можливо, сер, цілком можливо. Але є ще щось.

— Ще щось?

— Хронос.

— Час?

— Так, декане Бентлі, час. Ану ж сила тяжіння спроможна викривляти час?

Ньютон не міг знати, що ця надзвичайна, дивовижна думка, яка сяйнула йому у 1691-му, а наступного року сильно порушила його душевну рівновагу, призведе врешті-решт до того, що Г’ю Стентон, який народився у 1989-му, в 1914-му врятує життя жінці-мусульманці та її дітям. Проте він таки бачив, і то напрочуд ясно, що у майбутньому нічого сталого й заздалегідь упорядкованого немає.

— Скажіть-но мені, декане Бентлі, — мовив Ньютон, розглядаючи осад на дні вже порожньої склянки, — якби Бог дав вам нагоду змінити щось одне-єдине в історії, ви б це зробили? І якщо так, то що саме змінили б?

5

Настав день, та небо над Трініті-коледжем не проясніло. Навпаки, буря, яка лютувала над Великим двором, схоже, знай набирала сили. Рідкісний у цю пору року потік теплого повітря, заблуканий та безпорадний у кліматичному хаосі, що збив його з усталеного впродовж тисячоліть курсу, приніс упереміж зі снігом та градом ще й дощ. Бурульки, які звисали з фонтана посеред двору, перетворилися на сріблясті водоспади, на гострі зуби, що закусили викривлену у гримасі кам’яну губу і пускали на неї слину.

У деканському помешканні професорка МакКласкі, взявшись розповідати історію, розташувалася за старою звичкою перед самим каміном, а тепер важко прочвалала через усю кімнату до вікна і протерла на запотілій шибці вічко, щоб визирнути надвір.

— А бодай йому! — буркнула вона, вдивляючись у зловісний вільготний присмерк за склом. — Погода нині просто казкова.

— Дайте спокій погоді, — озвався Стентон. — То ви серйозно хочете сказати, що вам написав лист Ісаак Ньютон?

— Авжеж, так і є, — відповіла МакКласкі, тріумфально стрясаючи кулаком у повітрі. — Не мені особисто, звісно. Лист, який він залишив Річардові Бентлі, адресовано тому, хто буде деканом Трініті-коледжу 1 січня 2024-го року. Тож усі декани мали за священний обов’язок передавати один одному запечатаного листа аж до цієї дати. Уяви собі, як здивувалися б і Бентлі, і старий Ісаак, якби дізналися, що через триста років адресатом цього листа буде жінка! О, від такої звістки ті старі хричі просто очманіли б, це точно! Ньютон, звісно, з плечей тих велетів, про яких говорив, розгледів чимало, але навряд чи зумів би передбачити, що на чолі Трініті-коледжу стоятиме гаряча жіночка з люлькою в зубах!

І МакКласкі кількома рухами накреслила на тій-таки запотілій шибці жіночий силует з важкими грудьми, тонкою талією і крутими стегнами.

— Цікавенька оповідка, правда? — кинула вона,