Інга Пфлаумер - Серце гріє

Здібності інших присутніх джун-вей вона хоч трохи уявляла. У кожного були свої сильні й слабкі місця. Хтось краще боровся на відстані, хтось надавав перевагу ближньому бою, одному краще давалася психічна магія води, комусь магія вогню, який завдає фізичних ушкоджень. Але Грей… До того моменту як він вільно, начебто робив це вісім разів на день, перелетів через смугу перешкод на іспиті, Майя була впевнена, що хлопець — цілковитий нездара. Тепер же їй належало позмагатися з ним.

Перший удар гонга. Серце в дівчини стукотіло десь у горлі й заважало дихати. Намагаючись рухатися якомога природніше, вона зробила десять кроків. Другий удар!

Майя метнулася ліворуч, завершуючи мофа-лаогун — закляття, що викликає магічного лука. До затуманеної бойовим запалом і легкою тривогою свідомості долинула гучна фраза:

— Я здаюся!

Майя розгублено зупинилася. Грей стояв у розслабленій позі під зеленою ялиною та, як завжди, качав у долоні кульки.

— Здаюся! — повторив він ще раз.

«Великі боги, який дурнуватий у мене вигляд!» — промайнула в дівчини сумна думка.

— Переможець — Майя Політріс, — виголосив вісник.

Майя сходила на трибуни зі змішаними почуттями. З одного боку — начебто перемогла. Але з іншого — яка ж це перемога? Дівчинка сіла на місце.

— Чому він відмовився від змагання? — здивовано запитала Майя, ні до кого конкретно не звертаючись.

— Вирішив, що в тебе одяг непридатний для бою, — ледь чутно гмикнув молодий майстер. Швидше за все, він не розраховував, що Майя почує ці слова, але тієї миті зал завмер в очікуванні учасників наступного бою. Фраза та-вея була тією соломинкою, котра переломила хребет верблюда. Майя схопилася й вибігла із зали. Цього разу їй не вдалося стримати сліз.

Вранці наступного дня, згадуючи образливі, але справедливі слова Дарта про своє вбрання, Майя надягла зручні, щільні штани, високі чоботи, короткий топ і легку куртку, найзручніші для виконання першого завдання. Дато Гай чекав на команду у своєму кабінеті до пів на сьому для п’ятнадцятихвилинного інструктування й отримання першого доручення. Дзвін пробив шосту, в домі ще спали — намагаючись не розбудити домашніх, дівчинка вислизнула надвір.

Місто тонуло в тумані. Блідий серпанок огортав усе навколо, перетворюючи знайомі вулиці на загадкові, сповнені зачарування та невідомої небезпеки переходи. Захисний купол над містом утримував живлющу вологу, не дозволяючи малесеньким краплям залишати небо Ормрона та зрошувати піски за стіною. На другий рік навчання в гакко Майїна мама, що викладала основи магії землі, повела своїх учнів на екскурсію в пустелю. Величезні бархани, безкраї піски й палюче сонце вразили дівчинку. Побачене за міськими стінами кардинально відрізнялося від світу, в якому Майя жила. Тоді вона запитала в мами — чому маги не перетворять пустелю на такий само квітучий сад, як Ормрон? Але Аміна Політріс лише посміхнулася у відповідь і сказала, що Майя сама зрозуміє це, коли виросте. Тепер, за кілька років, Майя знала, що маги намагаються по можливості не втручатися в природний плин життя. Сили стихій, що лежать в основі всього сущого, створили дуже гармонійну систему, і маги, котрі беруть свою силу в стихій, намагаються не гнівити своїх заступників без крайньої потреби. Зараз, щоправда, навіть малі учні знають, що стихії позбавлені розумного та емоційного начал — відповідно, їм далекі як гнів, так і радість, але навіть освічені маги бувають марновірними.

Поки Майя добігла до дверей гакко, туман почав спадати. На вулицях з’явилися перші пішоходи.

У коридорах школи було ще тихо, Майя прийшла на десять хвилин раніше призначеного терміну. За кілька хвилин з’явився Нел, порушив тишу, яка панувала в школі, голосним вітанням:

— Здрастуйте, леді Майє!

Дівчина цитькнула на напарника, кивнула в бік дверей.

— Чого там? — не зорієнтувався Нел.

— У дато Гая зараз інша п’ятірка. Не галасуй так — вони ж про справу говорять.

Нел слухняно замовк і сів у крісло поруч із дівчиною. Незабаром на іншому кінці коридору з’явилася Тара. За нею, щосили позіхаючи, плентався Грей.

— Ти зуміла його притягти? — голосним шепотом здивувалася Майя. — Ну, ти даєш!

— У мене дар переконання, — гмикнула Тара, прихиляючись до стіни. Грей сумно похитав головою, витираючи мокре волосся. Даром переконання Тари цього разу виявилась карафка води, вилита на голову хлопцю, коли у відповідь на її «вставай мерщій!» Грей просто перевернувся на інший бік. Дарма він учора не замкнув кімнату на ключ.

Дарт підійшов до кабінету рівно до пів на сьому. Вчора, після тренувальних боїв, він отримав прочухана від Шеїчі. Звичайно, прочуханом у повному розумінні слова це назвати не можна було — сото лише прошелестів: «Гарний та-вей уважний до своїх підопічних», — і вийшов, але Дарт витлумачив в це по-своєму: якщо він не стане «гарним» та-вей, вільне життя йому не світить.

Тому, підходячи до кабінету, Дарт сухо привітався зі своєю командою. Майя почервоніла й щось відповіла, Нел невиразно пробурчав чи то вітання, чи лайку, Грей неуважно кивнув, Тара привіталась, але все це Дарта вже мало хвилювало. Двері розчинилися, кабінет полишила попередня п’ятірка, і гучний голос дато Гая попросив учнів увійти.

Кабінет Гая був знайомий кожному послушникові гакко Ормрон. Сюди приводили забіяк, щоб влаштувати їм рознос — Нел і Тара не раз стояли перед величезним дубовим столом, колупаючи носком черевика пухнастий килим. Сюди ж приходили учні зі своїми малими й великими проблемами, скаргами чи запитаннями. Тут, у зручному шкіряному кріслі, завжди можна було отримати слушну пораду або й просто посидіти, милуючись дивовижними речами на столі в дато — пісочним годинником, підставка якого була прикрашена митецьким різьбленням, кришталевою кулею з блискавками, що спалахували всередині, підставкою під пера й чорнильницею з чорного каменю, шкіряними теками й сувоями з атласними стрічками. За спиною грандмайстра висіла величезна карта світу — від Завіси на півдні до незвіданих земель на півночі.

Майя вважала кабінет дато Гая найзатишнішою кімнатою в школі. Тільки тут стіни були оббиті деревом — за звичаєм Гаєвої батьківщини, однієї з північних країн, де літо триває лише три місяці, а сніг огортає землю теплою ковдрою.

— Ви чудово показали себе вчора, — почав Гай посміхаючись. — Дехто, щоправда, полінувався продемонструвати себе у всій красі та завадили товаришам зробити це, але все одно я вами пишаюся. Тепер перейдемо до справи.

Гай подав Дартові, який найближче за всіх стояв до столу грандмайстра, тоненьку теку.

— Це справи третьої команди минулого року. Команда не найдужча, але із завданнями справлялися непогано. Тиждень тому я послав їх супроводити обоз із медикаментами з Калеї в Тріас. Це маленьке шахтарське містечко в