Надя Фендріх - Сестри-вампірки 2

– Дякую, ти теж! – випалила Дака. Від Мурдо й справді пашіло дорогими парфумами з нотками порохні і могильної цвілі. Ultimo смачний запах. І взагалі, за лаштунками Мурдо здавався ще більш zenzatoi futzi, ніж на сцені. Бліда шкіра з помітними тонкими блакитними венами. Чорне волосся з темно-червоними пасмами. Низький голос і хриплуватий сміх, що нагадує шум води у водозбігу. Цей вампір був достобіса гарний!

– Розкажи про себе, – сказав Мурдо. – Де ти живеш?

– Ну, я взагалі народилася в Бистрії, але нещодавно переїхала з мамою, татом і сестрою до Німеччини. Ми тепер мешкаємо в Біндбурзі.

– Винаймаєте склеп на місцевому кладовищі?

– Ні, – зітхнула Дака. – Ми купили звичайний будинок, як у всіх людей. Там, певна річ, не так затишно, як у буднику, але ми й там… взагалі, теж дуже непогано влаштувалися. Спимо в труні і все таке інше. Над моєю, наприклад, висить величезний постер «Криптон Крекс», я ж ваша найбільша фанатка. У мене є всі ваші пісні у Вампі35…

– Ну те, що ти чудово тямиш у музиці, я вже зрозумів, – посміхнувся Мурдо. – Розкажи-но краще більше про себе.

Даці подобалося, що Мурдо цікавиться її скромною персоною.

– Ну, вранці в нас із сестрою уроки в школі. Ми там вчимо математику, німецьку, англійську, французьку та іншу маячню. А після уроків ми зависаємо з Геленою, Лудо і Якобом…

– Ви нормально переносите сонячні промені і денне світло? – увірвав її розповідь Мурдо.

Дака кивнула і, зробивши вигляд, що їй дещо незручно, посунулась ближче до Мурдо.

– Але хіба так буває? Ви ж вампіри, – продовжував Мурдо.

– Ну так, вампіри, тільки не зовсім, – збентежилася Дака. – Ми покручі: напіввампіри, напівлюди.

Мурдо здивовано здійняв брови.

– Ми, звичайно, мастимося всілякими там кремами від засмаги і носимо сонцезахисні окуляри, але загалом світла не боїмося. А ще ми вміємо літати, робити флопси і гіпнотизувати. Не уявляю, як люди живуть без усього цього.

– Напіввампіри…  – Мурдо з подивом розглядав Даку.

Напружену тишу порушив непристойний звук, що пролунав з-під Дакиної куртки.

– Ой, – зніяковіла Дака, – це не я.

Вона витягла з кишені Карла-Хайнца.

– Знайомся, це Карл-Хайнц, моя ручна п’явка. Я його з собою всюди тягаю.

– Ну що ж, – Мурдо посміхнувся і, злегка нахилившись, дістав щось із чобота, – у такому разі дозволь відрекомендувати тобі Карлотту.

Він розкрив кулак. На його долоні сиділа п’явка, як дві краплі води схожа на Карла-Хайнца.

Карл-Хайнц і Карлотта обмінялися палкими поглядами і, судячи з усього, відразу ж закохалися одне в одного по самі кінчики хвостів.

– Як на мене, вони сподобалися одне одному, – зауважив Мурдо.

По одній з черепиць проповз апетитний чорний павук. Мурдо і Дака, не змовляючись, одночасно потяглися до ласощів. Їхні руки стикнулися. Здавалося, тієї ж миті між ними пробіг електричний розряд. Серце в Даки закалатало, у горлі пересохло, долоні спітніли.

Мурдо помітив це, але знаку не подав.

– Візьми, він твій.

Із цими словами він дав павука Даці. Та зніяковіло простягла руку, взяла павука й поклала його собі в рот.

– Усе ж таки ти більше вампір, аніж людина, – посміхнувся Мурдо.

Дака мовчки кивнула. Її зараз кидало то в жар, то в холод, а серце калатало так, що, здавалося, от-от вистрибне з грудей.

КР-Р-РАХ! На дах із шумом і тріском видерлася Сільванія.

– Так ось де тебе носить, Дракула тебе забери! – крикнула вона спересердя. – Ти сповна розуму, Дако? Нам вже давно час додому. Незабаром світати почне!

– А, це ти, привіт, – без особливої радості відгукнулася Дака. Сестра з’явилася ну зовсім невчасно. – До речі, це моя сестра Сільванія.

– Привіт, Сільваніє, – приязно сказав Мурдо.

– Я тут ще побуду трохи, лети без мене, – запропонувала сестрі Дака.

Але Сільванія не була в захваті від такої ідеї.

– Ото вже ні, – фиркнула вона, впершись руками в боки, – я прилетіла з тобою сюди, з тобою й полечу назад! І крім того, тобі чудово відомо, як я боюся темряви.

Мурдо розсміявся.

– Ну ви даєте! Ходите в звичайну людську школу вранці, боїтеся темряви… З глузду з’їдеш тут із вами!

– А ось і ні, я темряви не боюся! – випалила Дака, метнувши сердитий погляд на сестру.

– А я боюся, – відверто заявила та.

Мурдо посміхнувся. Його вельми потішила ця суперечка.

– Будемо на зв’язку, – сказав він, узявши Даку за руку. – Невдовзі ми обов’язково з тобою побачимося. До речі, в тебе є сторінка на «Вампірбуці»?

– Аякже! – кивнула Дака.

– Тоді я напрошусь до тебе в друзі, – пообіцяв Мурдо.

– Гаразд, – зітхнула Дака і відвісила Мурдо на прощання щигля. –  Azdio, – прошепотіла вона.

Мурдо клацнув її по лобі у відповідь.

– Azdio!

Карлотта смачно поцілувала Карла-Хайнца, а той мало не зомлів від надміру почуттів.

Кохання у стилі вамп-рок

Увесь зворотний шлях Дака мовчала. Погляд її був відчужений і дуже щасливий, а на губах грала загадкова усмішка.

Сільванія з подивом спостерігала за сестрою. Якби вона була незнайома з Дакою, тут же припустила б, що та закохана. Але в тім-то й річ, що вона занадто добре знала сестру…

– До речі, я познайомилася з менеджером «Криптон Крекс». Малоприємний тип, скажу я тобі, – спробувала завести розмову Сільванія.

Але Дака не чула її.

– Дако! – Сільванія грюкнула сестру по спині так сильно, що та ледь не звалилася на землю.

– Гей! – обурилася Дака.

– Ти що, зовсім мене не слухаєш? – роздратовано запитала Сільванія.

– Чого ти так вирішила? – здивувалася Дака. Сільванія допитливо подивилася на сестру.

– Та ти, здається, закохалася!

– Gumox. Ти ж знаєш, що я думаю про ці ваші закоханості, поцілунки й прогулянки під місяцем.

Але тут Дака й сама відчула, що її слова лунають якось не дуже переконливо. Правду сказати, їй було приємно, коли Мурдо взяв її за руку й витягнув на сцену. А вже коли вони, сидячи на даху, випадково доторкнулися одне до одного, це й зовсім було zenzatoi futzi!

Але вигляду Дака про всяк випадок вирішила не подавати.

– Я просто вважаю його класним, – заявила вона.

– Схаменися, Дако, Мурдо занадто старий для тебе! Йому 1014 вампірських років, тобто 20 людських. І до того ж, він рок-музикант. А рок-музиканти  – відомі бабії!

– Ні… Мурдо не такий, як усі рокери, – мрійливо промовила Дака, літаючи серед хмар.

***

Наступного ранку Дака прокинулася в чудовому гуморі. Утім, ні. Її настрій був не просто чудовим  – він був пекельно-вампірськи-диявольськи-демонічно-готичним!

Усміхаючись своїм мріям, Дака спустилася для сніданку й сіла за стіл, що сьогодні накрив Міхай.

– О-о-о-о, варення з травневих хрущів! Класно! – Вона намазала скибочку хліба товстим шаром варення і з апетитом проковтнула.

Щастя осяяло обличчя Міхая. Отже, дочка більше не сердиться на нього. Кращого початку дня годі й бажати!

– Дякую, це варення за рецептом бабусі Цесци, я його сам варив. Радий, що ти більше не сумуєш.

– Ну, що поробиш, як не склалося з концертом  – так хоч сходимо з друзями в похід. Це теж круто.

– Ну от і славно, – кивнув Міхай.

І лише Карл-Хайнц перебував сьогодні в кепському настрої.

– Їж, Карле-Хайнце, це ж твоя улюблена кров’янка, – вмовляла його Дака, намагаючись нагодувати шматочком кров’яної ковбаси. Але Карл-Хайнц навіть не доторкнувся до ласощів.

Сільванія глянула на Дакині нігті. Подумати тільки, Дака намалювала на них сердечка! Щоправда, чорним лаком, але  – справжнісінькі сердечка! Сільванія закотила очі. Помітивши увагу до своїх нігтів, Дака відразу ж опустила руки під стіл. Але від мами важко було що-небудь приховати.

– Гарний у тебе сьогодні манікюр, – зауважила Ельвіра. – А я в дитинстві собі на нігтях квіточки малювала.

Вона встала з-за столу і попрямувала до серванта, щоб дістати ще одну тарілку. Проходячи повз вікна, жінка помітила, як біля сусідського будинку зупинилося таксі. З машини спочатку висунулися дві милиці, а потім і сам Дірк ван Комбаст. Попри гіпс на нозі, сусід увесь світився, як начищений п’ятак, а вигляд у нього був ще безглуздіший, ніж зазвичай.

– Ох і гамірно було цієї ночі! Невже ви нічого не чули? Я заглядала до вас у кімнату, але ви навіть не поворухнулися.

Сільванія здригнулася. Але Дака була спокійною.

– Якщо ми спимо, то спимо як убиті,