Надя Фендріх - Сестри-вампірки 2

– знизала вона плечима.

– А що, власне, сталося? – мовбито між іншим поцікавилася Сільванія.

– Ой, був повний тарарам. Спочатку гер ван Комбаст чогось зчепився зі своїм пилососом, а потім Польді дико валував. – Ельвіра зробила багатозначну паузу. – Гер ван Комбаст кричав, як різаний. До того ж, таким противним фальцетом! Ніби його вампір укусив.

Вона хихикнула, але Міхай навіть не посміхнувся.

– Отакої, – холодно сказав він.

– Я викликала «швидку», – сказала Ельвіра вже без сміху.

– Ох, цей його вереск! Нестерпний і пронизливий, аж до печінок! – раптом завівся Міхай. – Мені теж сьогодні вночі довелося його почути. У лікарні.

Ельвіра з докором подивилася на чоловіка.

– Навіщо було його лякати?! Ти ж знаєш, що ми повинні…

– Та не лякав я його! – відрізав Міхай. – Це він мене налякав! У мене від його крику досі все тіло ниє. – Він задумливо похитав головою. – Ото вже дійсно дивно. Стільки проблем від цього Компосту!

***

Дірк ван Комбаст пришкутильгав на милицях у вітальню і втомлено опустився на канапу. Сяючи від щастя, він подивився на мамин портрет, що висів на стіні.

– От я і повернувся, матусю, – повідомив він портрету. – Ти не повіриш, що зі мною сталося. Я познайомився з надзвичайно чарівною дівчиною. Вона тобі сподобається!

Він мрійливо зітхнув.

– Її звуть Урсула. Вона дбала про мене всю ніч. Вона  – справжній ангел.

Раптом його мрії накрила тінь сумнівів.

– Що ти, мамо! Я і не думаю згортати операцію! Я доведу всьому світові, що вампіри існують, і тебе більше не вважатимуть божевільною. Обіцяю тобі, що операція «Кажан» залишиться головною метою мого життя.

І Дірк знову мрійливо зітхнув.

– О, Урсуло, – прошепотів він.

Закохана Дака

Після сніданку Дака і Сільванія вирішили ще трохи подрімати, а коли прокинулися, ледь не запізнилися на кладовище, де на них вже чекали Гелена, Лудо і Якоб.

Лудо заздалегідь склав список речей, що можуть знадобитися в поході, і тепер стояв із поважним виглядом і записував імена друзів навпроти кожного пункту списку.

– Привіт! – гукнули присутнім сестри.

– Привіт! – відгукнулися Гелена і Лудо. Якоб лише холодно подивився в бік Сільванії і Даки і, присівши на лавку, почав гортати журнал із коміксами.

У Сільванії тривожно забилося серце. Який ґедзь його сьогодні вкусив?

– У вас є надувні матраци? – відразу ж перейшов до справи Лудо, не звертаючи уваги на дивну поведінку Якоба.

– Так, а ще в нас є спальні мішки й ліхтарики, – відповіла Дака, сяючи від радості (втім, і її гарного настрою Лудо теж не помітив). Сільванія обережно підійшла до Якоба.

– Привіт! – сказала вона.

– Привіт, – сухо відповів хлопець.

Сільванія запитально подивилася на Гелену, мовляв, що це з ним? Але Гелена уважно слухала Даку.

– І? Ти була там? – згораючи від цікавості, спитала Гелена.

– Так! – випалила Дака. – Це був концерт усього мого життя! Все було просто zenzatoi futzi!

– Розповідай! – вигукнула Гелена.

– Мурдо витягнув мене на сцену й танцював зі мною! – почала Дака.

– Оце так! – захоплено зітхнула Гелена.

– І тепер Дака закохана у вампіра! – встромила свої п’ять копійок Сільванія.

Дака злегка почервоніла.

– Gumox! Нічогісінько я не закохана. Ви вже все зібрали для походу? – спробувала змінити тему вона.

– Закохана у вампіра…  – мрійливо промовила Гелена.

Розмова зацікавила Якоба. І схвилювала Сільванію.

– По-твоєму, всі рок-зірки  – вампіри? Всі-всі? Джастін Бібер і Гайно теж? – постаралася перевести сказане на жарт Сільванія.

Гелена зрозуміла, що ляпнула зайвого.

– Щодо Гайно  – так це напевно, – захихотіла вона й, глянувши в бік Якоба, навмисне голосно додала:  – Та жартую я, жартую!

Якоб дивився відчуженим поглядом кудись удалечінь. Ця його відчуженість була зараз саме до речі. Урешті-решт Сільванія, авжеж, розкриє Якобу свою таємницю. Знати б тільки, коли і за яких обставин це найкраще зробити… У героїв любовних романів, якими вона зачитувалася, теж траплялися всілякі труднощі, але жодна з них не могла зрівнятися з тією делікатною ситуацією, в якій опинилася сама Сільванія.

Лудо відклав список і наморщив чоло.

– Коли, кажете, був цей концерт? Бува не вчора вночі? Годині о другій або о третій.

– Ну ти й зануда, – захихотіла Гелена.

– Та то просто мені сон недобрий наснився. Там навколо Даки кружляли якісь страшні, зловісні тіні, – задумливо сказав Лудо.

Дака розсміялася.

– По-перше, зовсім Мурдо не страшний і не зловісний. Він дуже милий і класний. Не віриш мені  – запитай Сільванію. А по-друге, ми начебто післязавтра в похід ідемо, а ще й половини не зібрали. Тож не відволікайся, Лудо.

Вона почала уважно вивчати список.

Сільванія, зібравшись із духом, підійшла до Якоба.

– Що це з тобою сьогодні? – тихо запитала вона, присівши поруч.

Якоб обернувся.

– Ми начебто вчора в кіно збиралися? – з докором запитав він.

– Fumps! – Сільванія грюкнула себе долонею по лобі й узяла Якоба за руку. – Вибач! У мене цілком вилетіло з голови, що ми вчора збиралися в кіно! Я спокутую свою провину, обіцяю тобі!

Сільванія посміхнулася. Куточки губ Якоба теж поповзли вгору. В Сільванії відлягло від серця.

Тим часом Дака і Гелена вирушили на Ліндевег.

Мило теревенячи, вони сиділи в кімнаті сестер. Перед дівчатами стояв акваріум, у якому мурмосився Карл-Хайнц. Вигляд у нього сьогодні був вельми нещасний.

– Він так нічого сьогодні і не їв. Ніяк не збагну, що з ним коїться, – переживала Дака.

– Може, закохався? – припустила Гелена.

Дака глянула на подругу й відразу ж флопсом опинилася за комп’ютером.

– І як же я раніше не дотумкала! Авжеж, Карл-Хайнц закохався! Він сумує за Карлоттою.

– Якою Карлоттою? – здивувалася Гелена.

– П’явкою Мурдо, – діловито кинула Дака.

Вона зайшла на «Вампірбук» і почала щось набирати.

Гелена сіла поруч.

«Дорогий Мурдо, як ся маєш? У мене все гаразд. Нам обов’язково потрібно зустрітися, і якомога швидше. Карл-Хайнц закохався в Карлотту й тепер жахливо сумує. Коли ми зможемо побачитися?»  – друкувала Дака.

– Ну як тобі лист? – запитала вона в подруги.

Гелена скривилася.

– «Як ся маєш… У мене все гаразд…»  – я так бабусі зазвичай пишу.

– Правда? А я моїй трансільванській бабусі пишу: «Привіт, стара гниличко, що в тебе новенького?»

– Ось ти і Мурдо напиши щось на кшталт! – порадила Гелена.

Дака послухалася її поради, але в кінці все-таки додала: «Р. S. Буду страшенно рада тебе побачити. Із замогильними вітаннями, Дакарія».

Прочитавши листа, Гелена захихотіла.

– Не смійся! – буркнула Дака і тут же сама зареготала від душі.

Похолодання

Щоб якось спокутувати свою провину, Сільванія запросила Якоба на морозиво. Але льодовиковий період, що прийшов у їхні стосунки, так і не змінився відлигою.

– Прикольний був концерт, – намагалася розтопити серце Якоба Сільванія. – Музика у «Криптон Крекс» класна, і фронтмен  – талантище…

Очі Якоба звузилися і стали сірішими від найсіріших похмурих хмар.

– Це все?

– Що все? – з подивом запитала Сільванія і тут же зрозуміла: даремно вона почала розмову про концерт, адже це через нього вона забула про побачення з Якобом.

– Тобі цей Мурдо подобається, так? – сердито запитав Якоб.

Сільванія зупинилася.

– Мурдо? З чого ти взяв?

Якоб пнув ногою кілька камінчиків на дорозі.

– З чого? «Ах Мурдо, він такий милий», «Ах, як він чудово співає»! Ми взагалі-то зустрілися, щоб обговорити похід, тільки замість походу всі розмови лише про цього Мурдо. Ви всі  – Дака, Гелена, ти і навіть Лудо! – без угаву про нього патякаєте! – Якоб пирхнув. – Подумаєш, рок-зірка! Я, між іншим, теж на гітарі грати вмію.

– Взагалі-то… У Мурдо закохана Дака, а не я, – образилася Сільванія. – Чхати на того Мурдо, хоч він тричі рок-зіркою буде!

Якоб зітхнув.

– А в похід ми йдемо чи його теж скасовано?

– Аякже! – усміхнулася Сільванія. – Мені вже кортить вирушити в дорогу.

Вони мовчки підійшли до великого білого будинку з безліччю вікон. Двері відчинилися,