denys storm and arcanum - Далекий край , denys storm and arcanum

– Добрий день! – на подив, мило і чемно сказала Ніка.

– Вітаю вас! – відповів чоловік.

– Тут така проблема, нам не хочуть продавати алкоголь.

– Та й правильно, не можна вам ще його продавати, – перебив її чоловік.

– Так ось, може, ви нам купите, ми вам дамо гроші, а здачу можете собі залишити.

– Ні, алкоголь ще нікому добра не робив, ви ще такі юні, а вже цю отруту пити збираєтесь, – з обуренням сказав чоловік, і глянув на них, очі у нього були блакитні та добрі, він дивився на них із розчаруванням.

– Тобі що, ліньки просто купити нам те, що ми попросили? – грубо сказав Марк.

– А вам юначе, треба бути трохи скромнішим! – спокійно промовив старий і посміхнувся. По ньому було видно, що злості він до них не відчував, а навпаки, хотів поговорити з ними.

– Вибачте, ми просто у таборі зараз і дуже довго йшли, прошу, допоможіть нам, – почала тиснути на жалість Ніка.

– З табору? – схвильовано запитав чоловік. В його очах читалася тривога і навіть страх.

– Так «Далекий край» називається, – сказала Ніка.

– Значить, уже добудували, – тихо сказав незнайомець і замислився.

– Ходімо звідси, – сказав Марк і потяг Ніку за собою.

– Чекайте, сьогодні пропаде перший, якщо зовсім погано буде, мене кличте, – голосно промовив чоловік, але вони навіть не подивилися на нього, взявши його слова за марення божевільного. Так і не купивши алкоголю, вони поверталися до табору через ліс. Марк так само мовчки йшов, замислившись про своє, про життя, про батька і матір, глибоко занурившись у свої думки, він не помітив, що Ніка відстала від нього. Спочатку він подумав, що вона десь поруч і покликав її, але у відповідь він нічого не почув, і вирішив повернутися назад, щоб знайти Ніку, раптом у його голові проскочила фраза старого: «чекайте, сьогодні пропаде перший…», але, швидко відкинувши ці думки, Марк почав шукати Ніку. Він йшов тією стежкою, якою вони раніше йшли до табору, і продовжував кликати її, але у відповідь нічого не чув, серйозно занепокоївшись, він прискорив крок, аж раптом, у кущах щось заворушилося і майнув силует, на вулиці вже сутеніло і Марк подумав, що це Ніка, зробивши крок ближче до джерела звуку, він відсунув гілку і побачив те, чого ніхто і ніколи в житті не бажав би побачити…

Перед ним стояв силует у чорній мантії та з довгим капюшоном, що закривав обличчя, спочатку Марк подумав, що це якийсь місцевий житель, але коли силует наблизився і зняв капюшон, він побачив нібито найгіршу версію себе, його руки були перетягнуті золотими ланцюгами і було видно відкриті рани, з яких йшла кров, його обличчя було понівечене на його ногах ланцюги, які він тяг за собою і його були пекельно червоного кольору, але найстрашніше було в образі те, що Марк відчув, ніби це його душа.

– Даремно ти Феню не послухав! – сказала пекельним голосом ця істота, трохи наблизившись, і Марк заціпенів від страху і якогось болю, але його висмикнув з цього стану крик Ніки. Повернувшись у бік, Марк побачив Ніку з розбитими колінами, вона лежала на землі притискаючи коліна руками. Він підбіг до Ніки і допоміг їй піднятися, коли Марк подивився на ті кущі, де щойно була та загадкова істота, але там уже нікого не було.

– Де ти пропала? – з роздратуванням сказав Марк, піднявши Ніку на руки. – Я майже до селища дійшов, а тебе все не було.

– Ти так швидко йшов, а в мене були розв'язані шнурки на кросівках, я сіла їх зав'язати, а коли закінчила, то піднялася і не побачила тебе, а там було кілька стежок, і я заблукала, а потім побачила тебе в кущах, і побігла до тебе, але спіткнулася і впала, – протараторила Ніка, і пригорнулася до Марка.

– А чи не можна було сказати, щоб я тебе почекав? – трохи м'якше сказав Марк.

– Я думала, швидко впораюся ... – трохи винувато сказала Ніка.

– Думала вона, – холодно відповів Марк. – Скільки часу втратили, вже майже вечір, а ми всі ніяк не дійдемо.

Більше вони ні про що не говорили, надвечір вони таки дійшли до табору, молоді вожаті були стурбовані їхнім зовнішнім виглядом, і Ніку забрали до медпункту, а Марку сказали йти до своєї кімнати. З голови в нього не виходила та потвора, яку він бачив. Він думав, що це він сам собі вигадав чи галюцинації. Марк уже почав думати, що збожеволів.

Вночі Марк майже не спав, як тільки він заплющував очі, перед ним поставала та істота. Він згадав слова того старого. І та істота згадала ім'я, Феня, але Марк не знав, про кого говорила та істота. Друзів чи товаришів з таким ім'ям у нього немає. Під ранок Марк заснув. У їдальні він був млявим і сонним. Ніка, як завжди, сіла до нього.

– Марк, все добре?

– Так, – як завжди холодно відповів він.

– У тебе вчора такий переляканий вигляд був.

– Нічого подібного, просто втомився.

Поряд із їхнім столом пройшла вожата і дивно подивилася на них. Вигляд у неї був не дуже. Шкіра була блідою, волосся чорне. Одягнена вона була як гот, чорна футболка рвані потерті джинси. Губи були нафарбовані чорною помадою, а на шиї був амулет, коло, де було зображено людський череп з рогами, а довкола незрозумілі літери чи символи. Діти явно її чи боялися, чи недолюблювали.