Наналі Найт - Смерть за гроші, Наналі Найт

 У лікарні Крейгу наклали гіпс на ліву руку, тому що він примудрився сильно нею вдарити охоронця по обличчю та зламати променеву кістку. В цей час Мартін та Жаннет спокійно спали. Обидва заснули під час поїздки на кареті допомоги.
 Через час, десь під ранок, Март прокинувся. Він лежав на ліжку і праворуч сидів Крейг з гіпсом на одній і книгою в другій руці.
-Доброго ранку. Ти, на диво, довго спав.-привітався він з Мартіном.
-Скільки часу?
-Десь п'ята ранку.
-Чорт, потрібно додому.
-Не думаю.
-В якому сенсі?
-Тім мені сказав перед цим усім, що вони кудись поїхали.
-Як?
 Крейг замислився, дивлячись у куток кімнати.
-Думаю зі штату Міссісіпі можна прилетіти вже до Лондона.
-Треба терміново зателефонувати Сарі.-Мартін підвівся і вийшов з палати. На зустріч до нього йшов лікар.
-О! Містер Стоун, як ви себе відчуваєте?-запитав пацієнта він.
-Цілком нормально, можна мені віддати мій телефон? - попросив Мартін.-Мені потрібно терміново зателефонувати дружині.
-На жаль, ваш телефон згорів у тому казино, але ви можете взяти мій.-лікар взяв з кишені білого халата старий телефон і вручив Мартіну.
-Дякую вам.-сказав радісно той і взяв телефон.
-Нема за що. Я піду подивлюся як ваші друзі.
 Той пішов у палату. Мартін з пам'яті набрав номер своєї дружини. Він сподівався, що вона не змінила номер. Як тільки чоловік почув її, мало не розплакався.
-Ало? Це хто?
-Сара, це я!-радісно кричав Стоун.
-Март? Ти живий? Що трапилося в тому казино?
-Воно згоріло, але ми залишилися живі. Скажи, ви вдома?
-Ні, ми поїхали до Лондона з Фредом. Вибач мені, не було вибору...
-Я розумію. Дуже радий, що з вами все гаразд.
-Ми навряд чи повернемося.
 Мартін кивав, замість відповіді і витирав сльози. Люди в коридорі дивилися на нього, як на божевільного.
-Це тато?-запитав знайомий дитячий голос, мабуть, неподалік від Сари.
-Так, це тато.
Хлопчик вихопив телефон у матері.
-Т-тату?
-Так, синку?
-Я дуже сумую за тобою.
-І я за тобою.
-Ти приїдеш?
-Постараюся до вас приїхати колись,-пообіцяв Мартін, він сподівався зустрітися з сином. Зі своїм улюбленим сином.
-На новий рік?
-На новий рік!
-Тім, віддай назад телефон і йди на кухню.-наказувала мама.
-Добре. Гаразд, тату, я чекатиму.
 Хлопчик віддав телефон Сарі.
-Добре, любий... тобто Мартін, ми поїхали в РАГС на реєстрацію шлюбу, поки подамо документи.
-Добре, щасливого життя тобі з Фредом. Бережи Тіма.
 Мартін відключився і подався до палати.
Там, у палаті спілкувалися з доктором Жаннет та Крейг.
-Дякую, ви мене врятували.-сказав Мартін і віддав назад мобільний лікаря.
-Повторюю, нема за що.-відповів той, посміхаючись,і пішов.
-Жаннет, як ти?-спитав у дівчини Стоун.
-Добре, але мені тепер ніде жити,-сказала вона.-Адже єдине житло згоріло...
-Не хвилюйся, можеш поки пожити зі мною.
-Ти з глузду з'їхав?-каже, не думаючи, Крейг.-Тобто, я б точно не довіряв їй.
-Хлопці, не переживайте. Мені тепер нема чого вас вбивати.
-Добре, повірю.-недовірливо сказав той, погладив як лиходій підборіддя.
-Твоє обличчя каже протилежне.-зауважив Мартін.
-А як я можу довіряти жінці, яка мало не вбила мене зі своїми дружками!-скаржився Крейг, показуючи на даму пальцем.-Ти мені ще за двері повинна.
-Та поверне, як тільки сама на ноги встане.-відповів за Жаннет Мартін.-Ти, до речі, що робити будеш?
 Беннет нервово подивилася на всі боки, ніби не розуміла до кого ставиться це питання.
-Хочу засудити цього підлого дідугана і виграти справу.-розповіла план дівчина.-Ви мені допоможете?
-А яка нам користь?-знов за своє Крейг.
-Отримаємо невелику ділянку, тобто казино, що згоріло.  Якщо трохи в нього вкласти, можемо заробити на ньому.  Відкрити ательє, наприклад. За ті ж гроші, що відплаче дідусь, наприклад.
 Чоловіки замислились.
-Добре, ми згодні.-сказав той, подаючи руку з гіпсом для рукостискання і відразу змінив на іншу.
 Жаннет, посміхаючись, потиснула міцну чоловічу руку.

 Пів холодного листопада вони намагалися виграти у цій справі. Картер знаходив через інтернет знайомих загиблих через те казино і просив свідчення на директора. Згодом вони виграли цю справу. Посадили діда та його брата-суддю, також отримали старе казино на ім'я Жаннет. Її ж батьки злякалися всього цього безладдя та поїхали за кордон.
 Під час цієї справи до Мартіна прилетіла дружина, щоб подати на розлучення, адже потім потрібно зареєструвати тепер новий шлюб.
-Радій, тепер квартира твоя.-сказала Сара, після суду і супроводжувала Мартіна до під'їзду.
-Ви зі мною так добрі, дякую.-кривляв її чоловік. Тепер офіційно колишній чоловік.-Тобі замовити таксі на аеропорт?
-А у тебе гроші є?-здивувалася Сара.
-Звичайно.-відповів той, дістаючи телефон і замовляючи таксі.
 Паралельно з вирішенням справи Крейг та Мартін працювали кур'єрами, щоб хоч трохи заробити, поки відбудовували те казино під ательє.
-Буде через півгодини. Пішли у під'їзд.-каже він.-А то шуба не так уже й гріє в порівнянні з курткою.
-Дуже смішно.-фиркає та.
 Вони зайшли до під'їзду. Там уже тепліше, ніж на вулиці.  Поки чекали таксі, вони бурхливо спілкувалися, адже багато що сталося за цей час. Через кожні п'ятнадцять хвилин з ліфта чи квартир виходили мешканці цього будинку. Мартін та Сара з деякими віталися. А тепер з ліфта виходила Жаннет... у старому пальто Сари, так як свого одягу у неї не було. Точніше воно згоріло. Сама колишня дружина не знала про проживання цієї дівчини разом з ним.
 У руці Жаннет був пакет зі сміттям, вона вийшла з ліфта і дивилася то на Мартіна, то на його колишню дружину.   Сара швидко впізнала свою річ. Від злості її аж трясе.
-Це ж моє пальто...
-Сар, я все поясню.-намагався втрутитися Мартін, знаючи що буде, але спізнився.
-Злодійка!
 Та накинулася на Беннет, вчепилася в її чорне волосся. Жертва від переляку застогнала і випустила той пакет.  Сміття розсипалося по підлозі під'їзду. Дівчина аж упала на підлогу від несподіванки.
 Мартін швидко зреагував і відірвав Сару від подруги.
-Заспокойся! Вона нічого не крала,-пояснював він їй, утримуючи як дику собаку.-Я їй дозволив взяти твій одяг.
-Вона твоя дівчина?-запитала Сара диким голосом. Мартін аж замислився на секунду і не встиг відповісти.- Втім, мені все одно!
 Та вирвалася з його рук і вибігла з під'їзду. В останній момент перед закриттям дверей побачив на дорозі таксі.  Залізні двері зачинилися. Стоун поспішив підняти з підлоги Жаннет.
-Пробач, я не хотів цього.
-Хто, чорт забирай, ця йобнута жінка?-запитала Беннет, тримаючись однією рукою за Мартіна, а другою за голову.
-Моя колишня дружина. Пішли додому.
-А як же сміття?-спитала та і Мартін глянув на пакет.
-Почекає.-відповів він, обіймаючи Жаннет.
 Вони зайшли до ліфта і поїхали вгору. Жаннет міцно обіймала Стоуна як маленька дитина. Її очі були червоні та вологі від сліз.
-Мені так шкода Тіма.-сказала відверто вона.-Він такий милий і розумний хлопчик.
-Так, йому не пощастило ні з матір'ю, ні з батьком,- розмірковував Мартін.
-Ми б не були такими батьками...
-Що?-перепитав він.
 Жаннет підвела очі на Мартіна і зіниці її бігали від страху.  Вона прикусила нижню губу.
-Тобто... я...мала на увазі ...
 Стоун нервово засміявся і погладив дівчину по волоссю.  Та посміхнулася і поклала йому голову на груди.
-Що між нами?-питає вона, піднявши голову до нього.
-Щось більше, ніж просто дружба.-відповідає той і цілує її в губи. 
 Коли вони були вдома, то Жаннет роздяглася і лягла відпочивати. А Мартін узяв з кухні віник, совок і пакет, щоб прибрати сміття з під'їзду першого поверху, який самотньо там лежить.
 Спустившись ліфтом, він не виявив там пакет зі сміттям, ніби без сліду зник.
 Мартін важко зітхнув і пішов назад до ліфта.