Anna Alice - Крок до кінця зими , Anna Alice

— Не смійся.

— Не сміюся, дитинко, — хіхікаючи у рукав, відповідаю я.

— «Дитинко»? Взагалі-то, я підліток.

— Тобі лише дванадцять наприкінці жовтня виповнилося, — нагадую я.

Її день народження звісно не Друга світова війна, але я постаралася запам’ятати цю дату.

— Ну, майже підліток.

— «Майже» не рахується.

Уляна невдоволено хмуриться. Ми залишаємо будиночок. Вона спускається до річки, і я прямую слідом за нею.

— Що це? — засівши в траві, питаю я.

— Коник. Або муха. Може, комарик… — Уляна придивляється до жука і, трохи подумавши, впевнено продовжує. — Це муха-коник-тарган-комарик-богомол. Мукотакобо.

— Мукотакобо… Жах. Не подобається він мені.

Ми прощаємось з мукотакобо і підіймаємось на міст.

— Я люблю приходити сюди, бо залізна рука міста сюди не дотягується.

— Тут добре, — кажу я, стаючи поруч і спираючись ліктями на широкий дерев'яний брусок мостового поручня.

Ми мовчки спостерігаємо бриж на воді й прислухаємося до скрекотання цикад, що перемішався з ледь вловним шелестом кленового листя.

— Знаєте це відчуття: коли стоїш ось так, на самому краю урвища — так і тягне стрибнути?... — кидаю я, відштовхуючись від поручнів.

— У мене його немає! — закінчує цитату з фільму «Пірати Карибського моря» Уляна.

Перевалюючись через поруччя, я відштовхуюсь і стрибаю. На мить все перестає існувати.

Коли виринаю, роблю такий глибокий вдих, ніби вперше отримую дозу кисню.

Уляна виринає слідом за мною. Вона плутано дихає, морщиться від води, що потрапила в очі, і запускає пальці в мокре волосся, прибираючи його назад. На кінчиках її світлих вій і злегка посинілих губ блищать дрібні крапельки; ластовиння, на носі з маленькою горбинкою, та, трохи, на блідих щоках, виглядають як крихітні сонячні поцілунки.

— Гарнюня.

— Сама така, — відповідає вона під супровід мого сміху.

Я чую, як від холоду в неї стукають зуби. Під водою тканина футболки з тонкої бавовни липне до тіла.

— Це було небезпечно.

— Процитувати тобі Бредбері? — усміхаюся я.

Пізніше ми повертаємось із лісу і розвалюємося на траві. Залишок дня мирає за розмовами. Увечері дідусь відвозить мене додому.