Деріка Лонг - Потраплянка для мажора , Деріка Лонг

— Після нашої зустрічі, все пішло не так.. — хочу обійти Євгена, але він закриває мені дорогу.

— Торта переїла ? Тай в тебе галюцинації починались чи що ? — починає сміятись.

Який же він хам…

— Хто це ? — хлопець поряд з Женьою, вдаряє його рукою, щоб швидше дізнатись відповідь.

— Довга історія, — закочує очі.

— Мені нема про що з вами розмовляти, — з розпачем в голосі промовляю. — дайте пройти.

Женя розправляє свої кремезні плечі, які закрили мені весь кругозір. І робить крок до мене.

— А тепер серйозно, що трапилось ? — спокійно та без зайвих емоцій.

— Тобі дійсно цікаво, чи знову хочеш посміятись ? — ставлю руки в боки. А вечірній вітер підіймає моє волосся, яке я довго вирівнювала утюжком, та  легковажно руйнує мені зачіску.

— Гарік, зачекай хвилину, — звертається до свого знайомого. А той у відповідь лише гойдає головою.

Не знаю навіщо, але я йду за Євгеном, який весь час звисока дивиться на мене.

— Розповідай, — напружує свої скули на обличчі.

А я й гадки не маю, чому я так слухняно його слухаю.

Але в пам’яті зʼявляються слова незнайомця, який мені погрожував. Він попереджав, що імениннику, задля якого я не виконала замовлення — не можна розповідати про аферу яка відбулась зі мною.

А якщо вони заодно ? Мені не відомі думки Жені,  і тимпаче справи, якими він займається.

— В мене зовсім немає грошей на життя, — починаю вигадувати маячню. — робота  у вашому офісі, була останньою надією.

— Тобі грошей дати чи що ? — підіймає недовірливо брову.

Якби все так легко було… ще потім йому доведеться борги віддавати.

— Ні, — закручую пастму волосся на руці.

— Ти щось приховуєш.. — відвертає обличчя.

Мої тіло наповнюється нервами, і я відчуваю, що вони ось-ось виплеснуть.

— Буду шукати іншу роботу, — награно посміхаюсь. І розумію, що влипла в павутину проблем.   

Мій співрозмовник мовчки відходить від мене і повертається до свого товариша.

А мені нічого не залишається, як повернутись додому. Але чи хочеться мені це робити ?

Звісно, що ні. Тому я телефоную подрузі. І через пів години їду до неї в таксі.

— Можливо вам музику увімкнути ? — таксист намагається створити позитивну атмосферу.

А я сірими очима та блідим обличчям дивлюсь у вікно, і нічого не відповідаю.

*****

— Меліссо,як таке може бути ? — я не встигла переступити поріг квартири. Як подруга  запитує мене влучне питання.

— Лера та хіба я знаю, — знімаю взуття. — ночую в тебе… Ні ! Живу тепер в тебе, — я дійсно не хочу повертатись в свою домівку.

— Звісно, я і не відпущу тебе додому, — йде на кухню. — я приготувала борщ. Будеш їсти ?

Насправді, в мене зараз зовсім немає апетиту. Мені не відомо де взяти таку велику суму грошей.

— В поліцію, — Лера ніяк не заспокоїться.

— Ти дійсно думаєш, що мені допоможуть вирішити цю аферу? Що я їм скажу, — закриваю штори на вікні, тому що мені тепер здається, що за нами слідкують. І не важливо, що квартира найкращої подруги знаходиться на 9 поверсі.

— Скажеш, що тобі погрожують злодії.

— А в мене попросять докази, — стукаю по столі рукою. — а я що скажу ? Вони не допомогли знайти грабіжників, а ти мені говориш про погрози невідомих людей.

— Але так діло теж не піде, — Лера крутиться на одному місці, мов дзиґа. — якщо я дам тобі гроші, то їх не вистачить, навіть на половину боргу.

— Не знаю, я нічого не знаю.

— Меліска, тобі смс прийшло, — подруга прямує за моїм телефоном, який я забула в коридорі.

— Від кого ? — питаю.

— Не підписаний номер, — придивляється на екран. — ось тримай.

« Завтра перший робочий день в офісі. Але якщо я помічу, ще одну подряпину на машині, ти одразу забудеш про роботу своєї мрії. До речі, тортик принеси. »

— Женя.. — шепочу. — мене все ж таки прийняли на роботу.

Якщо вам подобається книга, поставте їй зірочку❤️