Вальдемар Лисяк - Безлюдні острови 6-7, Вальдемар Лисяк

з Стан. Щепановським сталася дуже сумна помилка, що його зарахували до лику святих, і відтоді був призначений кардинал в якості прокурору, функція якого полягала в тому, щоб зібрати всю інформацію, яка б дискредитувала його як святого, і донести її до колегії, і відтепер подібне не може повторитися. Мабуть, варто сказати, що єпископ Станіслав не є поодиноким винятком зі своєю святістю. На початку християнства теж єпископ на ім'я Георгій відповідав за постачання продовольства римській армії, тому що тоді доходи від вірних не були такими величезними, як кілька століть потому. При цьому він вчиняв великі розкрадання і був найбільшим шахраєм того часу. За це він був засуджений судом до смертної кари і страчений. Пізніше він був проголошений великомучеником і став покровителем воїнів, а згодом і головним покровителем Англії".

Ян Матейко. Вбивство святого Станіслава. 1888 рік. Музей Східного Помор'я, Слупськ.

Ян Матейко. Святий Станіслав викриває розпусту короля Болеслава Сміливого", 1877, оригінал втрачено

У своєму листі пан Нєзабитовський дорікав мені за неправдиве, на його думку, твердження, що святий Станіслав користується культом у Польщі ("15 років тому, коли я виїхав з Польщі, я не помітив цього культу"). Мабуть, мій кореспондент мав проблеми із зором і не знав, що 8 травня у Краківському (воєводстві) жінки черпають воду зі ставка на Скалці (місце смерті святого Станіслава), вірячи, що цього дня вона має чудодійну силу зцілювати очі. Цей культ ніколи не опускався нижче температур, прийнятних для церковної ієрархії. Іменем Станіслава названо кілька сотень храмів у Польщі. Протягом століть поколінням сарматів ефективно насаджували фальшиву версію подій, поширювану з кафедр і друкарень, про що свідчить текст у найбільшій польській енциклопедії (том з 1893 року): "Краківський єпископ Станіслав умовляв короля схаменутися, і коли попередження не мали ефекту, він наклав на нього прокляття. Жорстокий Болеслав увірвався до костелу святого Михайла і вбив єпископа, який служив месу (11 квітня 1079 р.)". Роком раніше (1892) Ян Матейко, що діяв на своїх братів як чаклун, проілюстрував цю неправду полотном "Убивство св. Станіслава". П’ятьма роками раніше (1888) другий маг, який керував душами поляків, Юзеф Ігнацій Крашевський, описав убивство на сходах вівтаря в "Образах польських князів і королів", а Ксаверій Піллаті проілюстрував це шокуючою гравюрою. Ви можете повертатися рік за роком або рухатися вперед - ви завжди стикаєтеся з тією ж настоянкою, яка отруює наступні покоління.

Картина (темпера по дереву) з кола Краківської Школи, що представляє короля Болеслава,

який асистує під час екзекуції єпископа (після 1500 року)

У 1904 р. Войцеховський дискредитував церковну версію, що оцінили освічені люди (зокрема ті з кіл пізнішого правлячого табору, наближених до Пілсудського, які одержимо ненавиділи національну зраду), але не широка громадськість, яка була захищена від єресі. кафедрами, вівтарями та сімейними традиціями. У міжвоєнний період ворог Пілсудського, пов’язаний з національною демократією, краківський єпископ Сапєга, роздув культ святого Станіслава до гігантських розмірів. Після Другої світової війни Церква ні на йоту не змінила власної версії. У відомому посланні до німецьких єпископів кардинал Вишинський писав про "мученика, убитого на вівтарі Болеславом Сміливим". У 1981 році, після згаданої статті в "Пшекруї", яка була неприхильною до Станіслава, я отримав багато листів (у тому числі від ясновидиці, якій з’явився Сміливий, від людей, які чудесним чином одужали завдяки святому Станіславу, і від нащадкині Навуя Шренявіта, яка стверджувала, що їхню родину досі переслідує доля через убивство святого Станіслава) – автори багатьох із них судили мене за честь і віру. Як вони не могли цього зробити, якщо півтора року тому (1979 р.) Іоан Павел ІІ під час свого візиту на батьківщину чи не щодня наголошував, що його паломництво на батьківщину найтіснішим чином пов’язане з 900-річчям смерті святого Станіслава, майже в кожній промові він оспівував мученика, убитого рукою короля, і називав його покровителем морального порядку в Польщі...

Бог мій!

І ви не можете звинуватити цього чоловіка у брехні, бо Він не вміє брехати і завжди дотримується старого друїдичного девізу, якому навчив мене мій батько і який, іншими словами, проповідував Ісус Христос: "Правда проти світу". Ви не можете звинуватити Його в несумісності з наукою, тому що наука розділилася в цьому питанні. Він в гармонії з тією частиною світу науки, яка захищає брехню, народжену давно Його Церквою. І в згоді з кардиналом Сапєгою, який висвятив Кароля Войтилу на священика. І в згоді з власним сумлінням. І я розумію Його. І оскільки я люблю і Його, і Болека, моє серце розривається, коли я думаю про це. Мабуть, не варто було писати цей "острів". Але правда проти світу!

Навіть якби я хотів забути, мені нагадають. Коли я пишу ці слова, в кіосках "Руху" продається католицький тижневик "Кєрункі" (10 жовтня 1982 р.) з таким текстом про св. Станіслав: "Заступаючись за скривджених, він наразився королеві Болеславу Сміливому і зазнав мученицької смерті від його руки 11 квітня 1079 року під час відправи Святої Меси. на Скалці", і це ілюструє картина, на якій зображено, як Станіслав воскрешає Пьотровіна, хоча давно відомо, що легенду про Пьотровіна вигадав краківський клір, щоб заволодіти селом Пьотровін, на яке Церква не мала жодних прав! Ця абсолютно неправдива версія смерті Станіслава, яку хронікер-фальсифікатор Кадлубек вигадав на кшталт вбивства (1170 р.) архієпископа Кентерберійського Бекета, досі оголошується через гучномовці в навах церков і в катехитичних залах (див. "Катехізис католицької релігії", частина III, Варшава 1981), у пресі та в книгах, ювілеями, промовами та картинками, що кричать, як камінь, у костелі На Скалці: "Зупинися, перехожий, святий єпископ окропив мене своєю кров'ю!...".

Я знаю, що вони вважатимуть мене "єретиком", але не вони судді, тільки Бог — Він знає. Першим відомим "єретиком" був історик епохи Просвітництва Тадеуш Чацький, який заявив (1803), що "єпископ Станіслав змолявся з чехами" (при цьому він посилався на Галла, але останнього, хоча він свідчить, що чехи були "найзапеклішими ворогами поляків", прямо не стверджує, нібито єпископ був їхнім агентом; однак Бєловський захищав тезу Чацького, вказуючи на лист чеського правителя – цей документ свідчить про те, що Станіслав був улюбленцем чехів!). В негативному світлі представив святого Станіслава Мацейовський (1842), раніше Чашинський, потім Олещинський (1843), який використовував його, назвав передбачувані звірства Болека клерикальними "казками" і прирівняв їхню правдивість до байки про мишей короля Попіла.