Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

- Твоя правда. - погодився Джо, забираючи зі стійки напій. - Едд, без цукру зробив? Молодець.

Індіанець відпив з чашки і поцікавився.

- А ти хіба не маєш бути у школі?

- Та у нас завжди в понеділок другий урок - порожній, безглуздий розклад.

Джо кивнув на це і відставив порожню чашку.

- Тож я до вас не один, а зі справами.

- Що трапилося?

- Та ось, шини на батьківській машині поміняти час, і на ранковій раді племені, - після цих слів пролунав дружний регіт, - було вирішено заїхати до вас. Краще вас ніхто не впорається, ми вже це знаємо.

Джеймс зробив серйозне обличчя, але тут же всміхнувся.

- Все ясно, я цим займуся, - старий індіанець підморгнув Едду.  - Хай хлопець поки що перекусить, а то дивитися шкода  - одні кістки.

Потім він знову звернувся до Джеймса.

- Скільки ми маємо на все про все?

- Трохи менше за годину.

- Упораємося! - Джо потріпав хлопця по волоссю і зник за дверима.

- Чого-чого, а часу не втрачає, - озвався Едд і подав замовлення. Джеймс улаштувався на піднесенні за столиком біля вікна. Стівен завжди називав це місце п'єдесталом пошани. Сидиш собі, розглядаєш усіх згори донизу. Тоні постійно з усмішкою каламбурив, мовляв сидіти там трохи зверхньо, і все ж таки ніколи не відмовлявся зайняти улюбленого столика.

У кафе увійшло кілька відвідувачів, і Едд повернувся до роботи. Джеймс швидко покінчив із сендвічем і переглянув свіжу газету, залишену Еддом на краю столу. Знову вбивства, пограбування, напади. Відклавши листи паперу що напрочуд приємно шелестіли, Джеймс подивився у вікно. Він спостерігав за автівками, що проїжджали повз і не помітив, як задрімав.

Слизьким асфальтом мчав чистенький синій Шевроле, нові шини кріпко пахли свіжою гумою. Двічі водій перевищив швидкість і кілька разів мало не злетів у кювет.

Джеймс сердився. Він сердився, бо запізнювався, бо його розбудили сплячого на дивані всього за п'ятнадцять хвилин до початку уроку. Він сердився, бо все ще хотів спати.

Телефон задзвонив. Пола. Ні, він абсолютно точно не відповідатиме, тільки не зараз.

Після третього дзвінка Джеймс стиснув зуби і процідив в трубку:

- Слухаю.

- Де тебе носить, Джею?! Урок уже розпочався. Чого мовчиш? Ти де? Джеймсе? Ти ще там?! - янгольський голос вимагав відповіді.

Стільниковий зашипів.

- Якісь перешкоди. Ти мене чуєш?

- Алло!

- Пола, я за кермом. Мені незручно говорити. Я кладу слухавку, доки не трапило…

Перед очима майнула розпливчаста пляма, Джеймс різко рвонув кермо вліво, стільниковий впав під сидіння. Заверещали гальма - новенькі шини заскрипіли по зледенілому асфальту, Шевроле занесло. Автівка миттю зісковзнула з дороги і, пролетівши кілька метрів, врізалася в дерево. Джеймс ударився головою о бокове скло і застогнав.

Хлопець силоміць розплющив очі, що сльозилися, і тут же зі стогоном заплющив їх. З його губ зірвалося важке зітхання і він провалився в чорну порожнечу.