Julia Shperova - Хімера, Julia Shperova

Пітер не знайшовся що відповісти і повернувся до підручника, а Джеймс - до розглядування нерівностей на поверхні столу. Йому наче подобалася Пола Кернер, дівчина, яку він півтора тижні тому покликав прогулятися ввечері містом. Дівчисько, правду кажучи, переконало його піти в кіно, але все ж таки вечір пройшов непогано. У той день вона виглядала дуже засмученою, не схожою на себе звичайну, і Джеймсу хотілося її підбадьорити. З того часу вона дзвонила йому двічі на день і не давала проходу в школі. І тепер вони... зустрічалися? Джеймс не знав, як відповісти на це питання навіть самому собі.

Наче у відповідь на його думки, до класу заявилася Пола і, не звертаючи жодної уваги на вчителя, пройшла до свого місця. Джеймс чудово розумів: якщо ти найпопулярніший у школі учень чи в тебе дуже впливові батьки, до директора тебе не викличуть. У випадку міс Поли Кернер на неї працювали обидва фактори. Таким, як вона ні в чому не відмовляють. До неї напевно навіть батьки не чіпляються з коледжем. Мабуть, вже купили їй місце у Гарварді і все на тому.

Джеймс вдав, що не помітив її. Він насупився. Дівчина дуже добре знала що всі навколо задивляються на неї, занадто добре. Ефект від її появи у класі був сильніший, ніж від очікуваного теста. Довговолоса білявка з витонченою фігуркою. Вона вбирала загальну увагу як губка і розпорошувала навколо себе ауру першості. І цей погляд на інших, зверхній погляд, не подобався Джеймсові.

Після дзвінка він якнайшвидше зібрався і буквально вилетів із класу, на ходу даючи Пітеру вказівки і сподіваючись не натрапити у натовпі учнів на Полу, яка вміла затримати балаканиною на весь день. Нині йому було не до того.

- Повернуся якраз до початку хімії, займи мені місце, домовилися? Сядеш як завжди, за нашим столом?

- Як завжди.

- Гаразд, я швидко! - Ноги миттю винесли Джеймса в коридор і він потонув у гучному потоці учнів, з успіхом уникнувши зустрічі зі своєю дівчиною.

Погода пустилася на всі заставки. Щойно закінчився снігопад, як і йому на зміну прийшов крижаний дощ. Джеймс підняв комір куртки, прикривши вуха - пронизуючий наскрізь вітер анітрохи не вщух, а до автівки шлях неблизький. Джеймс видивлявся під ногами острівкі льоду, намагаючись їх обминати. Повз нього досить жваво пробіг містер Шелл, учитель англійської мови у групи Пітера, ледь не збивши хлопця з ніг.

Шевроле давно охолонув і пічка не воліла вмикатися. Джеймс подумав про те, що все закономірно і понеділок за своєю природою повинен бути неприємним. Автівка завелася і повільно вирулила зі стоянки.

Чи то слизька дорога зробила свою справу, чи хронічна втома взяла гору, але подорож зайняла майже вдвічі більше часу, ніж розраховував Джеймс. Він ледве міг устежити за асфальтом, що зрадливо тікав вперед і губився між ялицями, раз у раз ловлячи себе на думці що з'їжджає зі смуги.

Він з полегшенням зітхнув, щойно знайома забігайлівка з’явилася в полі зору. Вивіска "У Едда" потемніла від вологи, на скляних дверях горіли вогники: "відчинено". 

У передчутті теплого приміщення і дружнього прийому, який йому завжди надавали, юнак зайшов всередину та посміхнувся. Стримати посмішку виявилося просто неможливо, дарма він зранку сердився на батька, адже сам вже давно хотів заїхати.

Едд звично працював за стійкою. Він спритно орудував склянками, діловито протираючи і викладаючи їх на полицю за собою.

- Привіт, як справи? Джо на місці?

Едд помахав йому рушником. Незважаючи на повну відсутність клієнтів, вочевидь через погоду, він виглядав досить задоволеним.

- Привіт, малий. Як сам? Зараз перекажу, що ти прийшов. Ти у справі до Джо? - густі чорні брови запитливо піднялися над глибоко посадженими очима. Джеймс ствердно кивнув і Едд зник за дверима.

За кілька секунд до хлопця долинув голос.

- Щось замовиш?

Через хвилину Едд виглянув з-за дверей, а в дальній кімнаті почулася метушня.

- Ця погода перетворила все тут на сонне царство. Ледве розштовхав старого. Так що? Будеш щось?

Джеймс зупинився на сендвічі з індичкою.

У залі з'явився Джо: у звичайній засмальцьованій сорочці та потертих штанях старий індіанець виглядав непримітно. Але потім помічаєш горду поставу, спокій, погляд навченої людини. З нього можна було писати проникливі полотна під назвою "Герой у машинному маслі" або "Джо рятує Америку". Втім, Джеймсові якраз потрібна була рятівна операція.

Індіанець на ходу зв'язав довге чорне волосся у хвіст і підійшов до відвідувача.

- Джеймсе, це ти! Як я радий тебе бачити. Едд не сказав мені, що це ти прийшов, щоб йому, - глибокий хрипкий голос було чутно по всьому залу, він поплескав Джеймса по плечу.

- Хто ж ще може приїхати за такої погоди? Тільки я.