Жан-Крістоф Гранже - Земля мертвих

пам’яті печі, доводить, що в ніч із 16-го на 17 червня 2016 року запустили програму прискореного просушування начебто старовинної картини, яку написали нещодавно… Без сумніву, біля печі орудував саме Філіпп Собєскі — віртуоз, золоті руки, геніальний фальсифікатор. Звісно, можна припустити, що тієї ночі хтось інший запустив апарат і обробив загадкову картину, але вже ніхто в це не вірив. На злочині схопили алхіміка, а не горлоріза. Отже, виявилося, що Філіпп Собєскі не винний у вбивстві Софі Серейс.

Корсо чекав, що зараз нададуть слово Юноні Фонтре, але голова покликав незнайомця на ім’я Альфонсо Перес.

І слухачі аж здригнулися від несподіванки, бо перед ними стояв чоловік, одягнений так само, як Собєскі: білий костюм і кремовий капелюх із чорною стрічкою. Наче який двійник обвинувачуваного, але шикарніший, на середземноморський кшталт — та й зберігся явно краще.

Альфонсо Перес сперся на поруччя, витягнувши руки, ніби став перед шинквасом у якомусь барі й ось-ось замовить віскі.

— Ви присягаєтеся говорити правду й нічого, крім правди, розповідати без ненависті й страху, кажіть: «Присягаюся».

— Присягаюся.

У його вимові відчувався хрипкуватий південний акцент.

— Будь ласка, назвіть ваше прізвище, ім’я, вік і фах.

— Альфонсо Перес, 63 роки, промисловець.

— Ви також колекціонер?

Пролунало кілька питань та відповідей, і Корсо збагнув, про що йдеться. Отже, він помилявся, й усі три Pinturas rojas не належали Фонду Чапі. Музею їх позичив Альфонсо Перес, мадридський мільярдер, відомий поціновувач мистецтва. Саме він придбав за власні кошти фальшивого Ґойю.

— Я володію найбільшим приватним зібранням іспанських картин XVII—XIX століть, — випинаючи груди, мовив Перес.

— Ваша колекція складається здебільшого з картин Ґойї?

— Ні. Ґойя — мій улюблений художник, але на ринку продають небагато його картин.

— Як ви познайомилися з Філіппом Собєскі?

— Ми з ним ніколи не зустрічалися. Він вибрав посередником відомого мадридського власника галереї Фернандо Санта Крус дель Сур.

Голова підніс руку й звернувся до публіки:

— Мушу уточнити: згаданий власник галереї помер два роки тому від серцевого нападу. Тому ви його сьогодні не побачите в суді.

Перес заговорив знову: колись йому розповіли заплутану історію про спадок, що отримала одна родина, яка мешкала поблизу Будинку Глухого, — вона володіла трьома картинами й не знала, ким був їхній автор (твори не підписані).

У Переса був чарівний акцент. Терпкі акорди сумної гітари, дике фламенко, від якого аж пересихало в горлі, а на очі наверталися сльози.

Однією рукою він тримався за поруччя, а другою спирався на стегно, наче ідальго, готовий будь-якої миті вихопити шпагу. Спостерігаючи за ним, Корсо зрозумів дві надважливі речі.

По-перше, в музеї Фонду Чапі він переслідував не Собєскі, а саме Переса. По-друге, іспанець міг би стати ідеальним обвинувачуваним, а це вже не жарти. І не лише тому, що той носив капелюх і білий костюм, а тому, що в нього була причина: помста. Він міг захотіти знищити того, хто його обдурив і принизив. І йшлося не про гроші, — Перес до такого не опустився б, — а про честь: червоні картини Собєскі підірвали довіру до іспанського колекціонера.

Аби відплатити тому, хто нахабно збув йому підробленого Ґойю, Альфонсо Перес повбивав горопашних дівчат, і все лише для того, щоб Собєскі звинуватили й засадили за ґрати до кінця життя. Для цього він вибрав коханок художника, схопив їх і зв’язав так, як це робив Філіпп, коли сидів у Флері, й понівечив, як на картинах Ґойї, аби підозра знову впала на Собєскі, який ніколи не приховував, що захоплюється художником від диявола.

Але він кував лихо ще з іншою метою: Перес знущався над жінками, аби пройдисвіт Собєскі второпав, хто йому помстився і чому саме його засадять до в’язниці. Спотворені обличчя, що ясно натякати на червоні картини, містили в собі послання не для копів чи широкого загалу, а для самого Собєскі…

Цієї миті він знову згадав слова Клаудії Мюллер: «…справжній убивця… Він буде з нами в суді. Лише не забудьте після засідання його заарештувати».

Мимоволі він поглянув на адвокатесу, яка сама не відривала жадібних очей від Альфонсо Переса. Очевидно, вирішила віддати того на поталу суддям і присяжним. А наступного дня вона його, звичайно, викличе до суду, аби геть заплутати.

— І жодного разу вам не спало на думку, що картини можуть бути підробленими?

— Жодного разу!

Перес схопився за поруччя й майже вигукнув останні слова. Від гніву й приниження його лице під крисами аж перекривилося.

— Ви не віддавали картини на експертизу?

— Звичайно, віддав! Усі перевірки підтвердили автентичність картин!

Перес навмисно збрехав: після того, як він придбав полотна, його охопив сумнів, і він знову віддав їх на перевірку. Тоді й визначили, що це підробка. І Перес зрозумів, що його пошили в дурні…

Він нічого не сказав, аби не соромитися, проте замислив помститися тому, хто наважився обкрутити його круг пальця.

Корсо не хотів надто заглиблюватися в нові припущення: замало доказів, скидається на роман. Він скоцюрбився й до кінця засідання впав у ментальний ступор.

76

— Заважаю?

— Як завжди.

— Без жартів — мені потрібна твоя допомога.

— Слухаю.

Корсо мчав додому й коротко описав Барбі ситуацію: новий підозрюваний, на штиб клона Собєскі, але шикарніший, багатший, із присмаком тапасу[102]; версія помсти з подвійною метою; широкомасштабна маніпуляція, яка, безсумнівно, вибухне наприкінці процесу.

Замість відповіді Барбі недовірливо присвиснула.

— Ти могла б мені знайти точну інформацію про нього?

— Спробую.

— Це терміново. Мюллер викличе його до суду: її так званий обвинувачуваний — саме він. Я хочу схопити його раніше за неї, зрозуміло?

Барбі сухо запитала:

— А якщо ти помиляєшся?

— Знайди дані. Присягаюся: все так і є. Не забудь зателефонувати агенту зв’язку в Мадриді. Якщо я правильно зрозумів, Альфонсо Переса там усі знають.

Він аж захлинався. Після кількох місяців марудної буденщини слідство раптом виходило на новий шлях. Прискорення від 0 до 100 км/год протягом кількох секунд…

Але Барбі охолодила його запал:

— Ніяк не второпаю. Ти стверджуєш, що Перес силувався навести на Собєскі підозру в скоєнні вбивств. Але тоді він зіграв проти самого себе: Собєскі визнають невинним, історія з червоними картинами набуде розголосу, Переса ж усі вважатимуть йолопом.

Корсо вже обміркував і таку можливість: помста Переса зазнала поразки, а іспанець, мабуть, здогадувався, що Собєскі, аби врятуватися, зізнається, що займався підробками. Але поліціянт