Адалін Черно - Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно

— Я не знаю. Він каже, що сестра кудись влізла, а ти разом із нею.

— Ні. Нічого такого не було. Ми спілкувалися, та й то останнім часом не так близько, у мене мало часу було, я ж салон розширювала. Я якось не вірю, що це з Олею пов’язано.

— Мене допитували, — зізнається вона. — Цікавилися, чи були в тебе чоловіки й показували фотографію того, хто тебе приніс. Ти його пам’ятаєш?

Звісно, я його пам’ятаю. Але вголос кажу зовсім інше.

— Я пам’ятаю, що мене хтось ніс. Щось шепотів, пам’ятаю, як дбайливо посадили в авто, а далі темрява.

— Ти не знаєш, хто це був?

— Ні. Але він злякав того, хто в мене стріляв. Той чоловік, що мене врятував не може бути тим, хто в мене стріляв. Це точно.

Я брешу до кінця, але підставляти Богдана не маю права. Взагалі зараз хочеться повернути слідчих і настукати їм по голові за те, що вони мені нічого не сказали. Богдан у них під підозрою?

— Я так і не повідомила Ігорю, — говорить вона. — Хотіла, але потім подумала, що краще запитати в тебе.

До цієї миті я настільки забрехалася й розхвилювалася за Богдана, що просто не витримую і єхидно зауважую:

— Я думаю, він і так знає.

— Він не приходив.

— Ти така наївна, Настю. Якщо хто і винен у трагедії, то тільки він.

Я глитаю, розуміючи, що все сказане раніше тепер здається повною маячнею. Я намагалася їй брехати, правда намагалася, але після того, як вона повідомила, що шукають Богдана й підозрюють теж його, не можу більше мовчати. Нехай вона щось зробить, скаже тим двом ідіотам, що мене допитували, що він ні в чому не винен, тому що до мене вони навряд чи прийдуть.

— Не розумію, але ж ви розійшлися, у нього інша сім’я, а ти…

— Знаєш же, чому ми розлучилися? Я не змогла народити дитину, і він зрадив мені. Переспав із якоюсь там секретаркою і вона залетіла, прикинь? Одразу ж! Він дізнався, що в нього буде син, і ми розлучилися, але він повернувся за рік, Настя. Говорив, що кохає, що хоче, що все усвідомив.

— І ти йому повірила.

Настя не питає, а стверджує. Я занадто загралася. Вдавала, що страждаю, коли була з Богданом, і усміхалася, коли ми розлучилися. Я була нещасною покинутою чоловіком, хоча насправді в мене давно був інший. Тепер я почуваюся зрадницею, але розумію, що пояснити Насті все не зможу. Занадто боляче, надто… важко. Тому я усміхаюся і вголос кажу:

— Повірила. Він говорив, що вже на стадії розлучення з дружиною, що дитину він забере й ми будемо жити втрьох. Я була згодна навіть на це! Господи, яка я дурепа. Я дізналася, що він не розлучається, коли його дружина прийшла до мене на третьому місяці вагітності. Ми тоді вже близько пів року були разом, він ночував у мене частіше, ніж удома, приїжджав на обід, вечерю, у нас був другий медовий місяць, і я вірила!

Єдине з усього правда — це те, що його дружина дійсно приходила до мене. Вагітна, розгублена. Вона не знала, що мені казати, тому що щиро вважала, що я й Ігор коханці. Уже не знаю, чому вона так вирішила, чи то Ігор не вмів приховувати свої почуття, чи то вона за ним стежила, але вона прийшла з чітким розумінням — я та, хто намагається забрати чоловіка, якого вона забрала в мене. Навіть смішно.

— Вона прийшла до мене, розгублена, заплакана. Я запросила її на чай, вислухала. Він ніколи б її не кинув, тому що йому було невигідним розлучення. Він збирався балотуватися в депутати, й щасливий батько двох дітей вписувався в його образ значно краще, ніж чоловік, що відбирає в матері дітей, щоб повернутися до колишньої. Я того ж вечора сказала йому, щоб він забирався. Зібрала його речі у валізу й виставила за двері. Він пообіцяв, що я пошкодую.

Говорити мені складно, тому що після розмови з його дружиною я дійсно сказала Ігорю, що між нами ніколи нічого не буде. У нас і так не було б, але він відчував, що я починаю здаватися. Я й сама це відчувала. Просто вважала, що більше не можу захищатися, і якоїсь миті, коли він почне чіплятися, я просто мовчки зроблю те, що мушу. Переживу цю мить і піду далі. Але я не змогла. Після того, як побачила його дружину, шалено закохану дурепу, зрозуміла, що ніколи не зламаюся. Й ось я тепер тут.

— Ти думаєш, це він? — прибито запитує подруга.

— Я впевнена. Й Оля теж його рук справа, — вирішую бути відвертою до кінця, хоча і брехала їй п’ять хвилин тому. — Вона була єдиною, хто знав про все. Я ж тобі боялася розповідати, у тебе дитина, і він би точно натиснув, але він дізнався про неї. Прочитав наше листування, її поради. Поставив ультиматум, що я маю повернутися до нього, стати коханкою, як раніше, і ніхто не постраждає. Я не вірила, що він добереться до Олі в Штатах, а вона повернулася і він підлаштував цю аварію.

— Але навіщо йому вбивати тебе? — здивовано запитує Настя. — Адже він хотів, щоб ти була з ним.

— У мене було листування, де він погрожував вбити всіх, хто мені дорогий. Ім’я Ольги там фігурувало. Я останні дні практично нікуди не виходила, але тоді мені потрібно було поїхати на роботу, і я поїхала. Повернулася пізно, забувши про все. Він уже був у квартирі.

Я замовкаю. Намагаюся зрозуміти, чи не сказала подрузі зайвого, але начебто ні. Легенда звучить чудово, за винятком того, що з Ігорем я не спала і в мене взагалі був той, у кого я закохалася до нестями.