Джон Гришем - Інформатор

авто. Це був не Бонн, але ж цей незнайомець теж може він виявитися кимось важливим. Чи він стояв на чолі цієї операції? Чи міг він бути на місці аварії з ліхтариком, метушитись навколо розбитого «пріуса» Лейсі у пошуках телефонів, поки Г’юго стікав кров’ю і помирав? Можливо, він і справді дуже розумний, та все ж допустив дурну помилку, коли зупинився просто перед магазином Фрога і потрапив на відео. Еллі неодноразово говорив, що часом навіть найрозумніші злочинці роблять дурниці.

Врешті детективи з’їли холодну курку чоу-мейн, хоча й не були по-справжньому голодні. О дев’ятнадцятій п’ятдесят телефон Майкла задзвонив, і Ебботт бадьоро вигукнув:

— Ми знайшли того хлопця!

Кров належала Зіку Форману, 23-річному умовно звільненому, який мав уже дві судимості за наркотики. Його ДНК зберігалась у державній базі вже п’ять років — із часу першого арешту. У Ебботта було три світлини: дві з досьє і одне з архіву в’язниці. Він надіслав їх електронною поштою.

Майкл сказав Ебботту, що у великому боргу перед ним, він дуже дякує за цю послугу.

Лейсі стояла біля принтера, коли з’явилися три фотографії. Майкл натиснув паузу в другому відео, і в кадрі було чітко видно обидва обличчя. Пасажир, навіть попри розбитий ніс, був дуже схожим на Зіка Формана.

Еллі Пачеко дуже зрадів нагоді приїхати до Лейсі у вечірню годину, хоча з її тону він зрозумів, що зустріч не буде романтичною. Дівчина сказала лише, що справа термінова. Вони разом подивилися відео і переглянули знімки. Крім того, прочитали нотатки Грітта і проговорили про цю справу до глибокої ночі, випивши заодно пляшку вина.

Розділ 31

Зік Форман жив разом із матір’ю поблизу невеличкого містечка Мілтон, Флорида, недалеко від Пенсаколи. Агенти ФБР стежили за його будинком два дні, але не помітили хоч якихось ознак присутності самого Зіка чи його «ніссана» 1998 року. Офіцер-наглядач сказав, що наступний візит заплановано на 4 жовтня, а хлопець іще жодного разу його не пропускав. Якби він не прийшов, умовне звільнення скасували б і Зіка ув’язнили. Останніх тринадцять місяців Форман важко працював і тримався подалі від неприємностей.

Четвертого жовтня Зік Форман зайшов до офісу офіцера-наглядача у центрі Пенсаколи, привітався. На запитання, де він був, юнак почав розповідати добре завчену історію про те, як перевозив вантажівку для приятеля у Маямі. «Вмощуйся зручніше, — попросив офіцер, — на тебе чекають люди, які хочуть з тобою перекинутись парою слів.» Він відчинив двері, агенти Еллі Пачеко і Даг Хан увійшли всередину і назвалися. Офіцер-наглядач вийшов із кімнати.

— Що відбувається? — запитав Форман. Раптова поява ФБР змусила його нервувати.

Агенти лишились стояти. Пачеко почав:

— У понеділок, 22 серпня, ви перебували на території резервації таппакола близько опівночі. Що ви там робили?

Форман щосили намагався вдати здивування, однак це мало такий вигляд, ніби він от-от зомліє. Хлопець знизав плечима, вдаючи нерозуміння, і відповів:

— Не знаю, про що це ви.

— Та ні, ви точно знаєте, що я маю на увазі. Ви були за кермом викраденої вантажівки і влаштували аварію. Потім втекли з місця злочину. Пригадуєте?

— Ви, мабуть, мене з кимось переплутали.

— Могли б вигадати щось краще, — Пачеко дав знак Хану, той дістав пару наручників. Еллі продовжив: — Встаньте. Вас заарештовано за умисне вбивство.

— Це що, якийсь жарт?

— Еге ж, така собі комедійна вистава. Встаньте і тримайте руки за спиною.

Агенти одягли йому наручники, обшукали, забрали телефон і вивели з будинку через бічний вхід. Юнака посадили на заднє сидіння в авто і відвезли до офісу ФБР, що був за чотири квартали. Поки вони їхали, ніхто не промовив ані слова.

Зайшовши в будівлю, агенти ФБР провели Формана до ліфта, піднялися на шостий поверх. Потім рушили лабіринтом коридорів, який привів до маленької конференційної зали. Там уже чекала дівчина-адвокат. Привітно усміхнувшись, вона сказала:

— Містер Форман, я Реббека Вебб, помічниця прокурора США. Прошу, сідайте.

Агент Хан зняв із затриманого наручники і пояснив:

— Ви побудете тут якийсь час.

Він легко підштовхнув його до стільця, і всі сіли.

— Що відбувається? — запитав Форман. Хоча йому було всього двадцять три, він не поводився, як налякана дитина. Хлопець мав удосталь часу, щоб зібратися з думками, і тепер знову говорив спокійно та впевнено. Зік уже побував у таких місцях. У нього були довге волосся, різкі риси обличчя і повна колекція дешевих тюремних татуювань.

Пачеко зачитав йому права і передав їх роздруковану копію. Форман неквапно прочитав. Потім поставив підпис, засвідчивши, що ознайомився з текстом. Для нього це було не вперше.

— Вас звинувачують у зумисному вбивстві, тож на вас чекає вища міра покарання, тобто летальна ін’єкція, — сказав Пачеко.

— Кого ж я вбив?

— Хлопця на ім’я Г’юго Хетч, він був пасажиром у іншому авто, і це ми не будемо обговорювати. Ми знаємо, що тієї ночі ви були на території резервації, за кермом викраденої вантажівки, великого «доджа рам». Ми знаємо, що ви навмисно перетнули центральну лінію на дорозі й збили автівку. Після того ви ненадовго затрималися, ви