Нестор Літописець - Літопис Руський. Повість минулих літ

Акад.

464

Смолка (Silene L.).

465

Летаргія.

466

В Іп. І Лавр. «прабошняхъ» — ідеться про черевики, легке домашнє взуття з черевної частини шкури, яке надівалося на босу ногу.

467

В Іп. І Хл. «дары», у Лавр. «раны».

468

Далі в Іп. незаповнений другий стовпець 73 арк. (145 с.) і весь зворот 73 арк. (146 с.); з арк. 74 (147 с.) розпочинається другий почерк.

469

У Лавр. дата закінчення Успенського собору Києво-Печерського монастиря — 11 липня (1078 р.). у Радз. І Акад. — 3 липня.

470

Ізяслав Ярославич, вигнаний із Києва і пограбований у Польщі (див. прим. З до 1073 р.), у січні 1075 р. прибув до німецького міста Майнца, до німецького імператора, з 1084 р. — Імператора Священної Римської імперії Генріха IV, і прохав у нього підмоги проти Святослава. Імператор вирядив до Києва послом трірського архієпископа Бурхарда, брата (по матері) Оди. дочки німецького графа Ліппольда Штаденського і фон Штаде), другої Святославової жони (першою, за Любеньким синодиком. була Килікія), і, природно, той не лише не заступився за Ізяслава, а привіз Генріхові IV багаті подарунки від Святослава — силу золота, срібла, дорогої одежі.

471

В Іп. І Хл. хибно «смѣтье». «кмѣть»; у Лавр. «кметье», тобто воїни, кметі.

472

В Іп. хибно «к Соломону (у Хл. «къ послом») царю Асирииску»; за Біблією, Єзекія вихвалявся перед послами вавілонського царя (Ісайя XXXIX, 2, 8).

473

Додано з Лавр.

474

Про цей похід Володимира Мономаха і Олега Святославича проти чехів (де тоді князював Вратислав II) на допомогу Болеславу Сміливому говорить також Мономах у своєму «Поученні».

475

Хрестильне ім'я Мстислава (за Мстиславовим євангелієм та «Ходінням» Данила Паломника) було Федір; мав він ще й третє ім'я — Гаральд.

476

Така річка невідома; ймовірно, що це права притока Сули Оржиця.

477

Додано з Акад.

478

Додано з Лавр.

479

Притчі Солом. III, 34.

480

Ієремія IX, 23.

481

Про це нахваляння і загибель Бориса говориться також у «Слові о полку Ігоревім»: «Бориса же Вячеславлича слава на судъ приведе и на Канину зелену паполому постла за обиду Олгову, храбра и млада князя».

482

Отже, подвійний саркофаг (рака) Ізяслава стояв у церкві Богородиці. Але в якій? Вважають, що в Десятинній, однак цього уточнення в тексті немає, хоча воно наявне у літопису в 14 випадках із безсумнівних 16. Відсутність уточнення не випадкова, бо йдеться про сусідню з Софією церкву Успіння Богородиці, про яку говорилося під 1039 p. (див. там прим. 1) і де археологами знайдено сім кам'яних (шиферних) плит гробниці, ясно, що княжої. Мармурова зникла, бо цінність її дуже велика, можливо, під час загибелі цієї та інших церков, спалених 12 березня і в наступні дні 1169 p. (див. далі текст літопису). Софійський перший та Воскресенський літописи твердять, ніби Ізяслава було покладено в Софії, але у світлі вищевикладеного ясно, що це помилка. Крім того, стосунки Ізяслава з киянами були такі, що його ніяк не могли покласти в престижній митрополії — Софії, і в «Слові о полку Ігоревім» сказано, що тіло князя допровадили «ко святѣи Софии, къ Киеву», тобто «до», а не «в»; Софія тут є символом Києва.

483

В Iп. І Хл. хибно «ни», «ну»; у Лавр. «но».

484

Перше посл. Павла до фессалонікінців V, 14.

485

Єванг. від Іоанна XV, 13.

486

Притчі Солом. XVII, 17.

487

В Іп. «и от»; у Лавр. «Иоанъ».

488

Перше посл. Іоанна Богослова IV, 16–18, 20, 21.

489

Тут в оригіналі очевидний пропуск, і неясно, де був Роман.

490

У Лавр «й доселѣ»; в Іп. І Хл. невдале переосмислення — «и до сего лѣта»; існує припущення, що це ритмізоване речення є уривком якоїсь пісні про «красного Романа», котрого оспівував і славетний Боян; за актовими печатями, друге ім'я Романа було Борис.

491

Схоплений тмутороканськими хозарами за ініціативою, очевидно, Всеволода, Олег Святославич (у «Слові о полку Ігоревім» він має промовисте співчутливе прізвисько «Гориславич») був засланий у Візантію, з імператорським двором якої Всеволод мав тісні зв'язки. Олег пробув у засланні чотири роки, два із них — на острові Родос, про що згадує у своєму «Ходінні» Данило Паломник. На засланні Олег одружився з Теофанією (Феофано) Музалон (див. про це ще прим. 4 до 1115 p.). Посадник Ратибор мав (за актовими печатями) хрестильне ім'я Климент.

492

Гречники — купці, що користувалися Гречником (дніпровською частиною водної путі із Варягів у Греки), здійснюючи торгові операції між Києвом і Константинополем. Захопивши і пограбувавши гречників, Давид шкодив торговим інтересам Русі, і тому Всеволод Змушений був дати цьому князеві-ізгою город Дорогобуж.

493

Не жону, а військо, дружину.

494

Жона Ярополка Ірина (перше ім'я її — Кунігунда), як свідчать німецькі джерела і висновки дослідників, була дочкою німецького графа Отто Орламюндського (фон Орламюнде); за цими ж джерелами, одну з їхніх двох дочок, Мехтільду, було видано за німецького графа Гюнтера І Шварцбурзького (фон Шварцбург).

495

За грецькими джерелами та науковими дослідженнями, Янка (Анна) була нареченою Константина, сина візантійського імператора Константина Х Дуки і його другої жони Євдокії Макремволітиси, але шлюб не відбувся, бо нареченого силоміць постригли в ченці, а тоді постриглася в черниці і Янка. У Лавр. весь матеріал, поданий в Іп. під 1086 p., опущено, а матеріал наступного, 1087 p., викладено під 1086 p.

496

Очевидно, Ярополк мав на увазі Рюрика Ростиславича.

497

Додано з Лавр.

498

З різних джерел, зокрема актових печатей, відомо, що Ярополк мав третє (католицьке) ім'я Петро, а друге, хрестильне, було Гаврило.

499

Ідеться про освячення закладеної 1070 p. Михайлівської церкви Видобицького монастиря; оскільки при освяченні строго додержувались патрональних (храмових) днів, то можна думати, що й ця урочистість відбулася 8 листопада, у велике (соборне) свято Михаїла архангела.

500

Мовиться про освячення в неділю 14 серпня 1089 р. (дата — з «КиєвоПечерського патерика»), напередодні свята Успіння богородиці, закладеного 1073 p. Успенського собору (церкви Успіння Богородиці) Києво-Печерського монастиря. У Новг. І після цих