Вікторія Сурен - Фатальне інтерв'ю, Вікторія Сурен

Тягар опадає, наче листя. Я прикладаю долоню до лоба.

— Благаю тебе, — шепочу. — Благаю. Я все життя буду вдячною тобі. Все життя. До скону. Твоє слово дуже важливе, ти для мене важливий, для публіки ти важливий. Благаю, використай своє ім’я з користю. Я більше не проситиму у тебе нічого. Не ставитиму в таке положення. Обіцяю. Ти ж знаєш, що я не спала з тим вчителем, ти ж бачив. Благаю.

Мовчання стихає, наповнюючи свідомість звуками кав’ярні, голосом Аніти чи гуркотом машинки. Знову ця чоловіча тиша, яка може прорватися будь-якої митті й навіть Господь Бог не відає, що вистрибне з цієї пустки.

— Нехай буде так, — чую й заплющую очі, ніби отримавши подарунок із райського саду.

Я це зробила. Ми з Анітою це зробили. Господи, вийшло. Я врятована. Дурна слава нестиметься найближчі кілька днів, але водночас я маю надійну підтримку, яка затьмарить своєю високою постаттю всю брехню та образи.

Лишається розібратися з батьками. Не думаю, що зможу їм зателефонувати, але принаймні надішлю голосове повідомлення та спростую все. Не зможу повідомити про те, що мене заледве не зґвалтували.

Дивовижно й те, що Дар’я, попри відкриту ворожість, спробувала захистити мене. Сказала, що сама змінила прізвище, а тепер Матей... Господи, не впевнена, що можу зараз думати про їхні стосунки.

Там все ще гірше й знову через мене.

⛧⛧⛧

Зрештою, цей день настав. Наймасштабніша подія мого життя, яка опинилася під загрозою знищення через дурнуватий скандал, але, пішовши на жорстокі жертви, через які досі прокидаюся вночі в сльозах, та п’ю валер’янку, я видряпалася на берег. Одяг та волосся досі мокрі, бо чутки розпустили міцні пута, однак цунамі втекло в інший океан під назвою Оля, облишивши мене. Уявляю, яке божевілля зараз вдома. Сварки, крики, суперечки між сім’ями. Я спілкувалася телефоном з мамою лишень раз, і цього було вдосталь, щоб осягнути масштаби біди в селі.

Головне, що батьки на моєму боці.

Я: Ти будеш за шостим столиком, правильно?

Назарій: А ти за дванадцятим.

Я: Не проти, якщо я підійду до тебе на хвилинку? Колись на перерві? Маю сюрприз.

Хвилина тиші. Я навчилася заспокоюватися в такі моменти, нагадуючи собі, що такий вже він чоловік: з довгими паузами, але надійними відповідями. Інколи з пасивною агресією, а інколи на високих тонах.

Назарій: Підходь.

Я бігаю кімнатою, в пошуках ключів від квартири, розкидаючи речі на тумбі. Вкидаю червону помаду до сумочки, пудра летить слідом, знаходжу срібний браслет, застібаю золотий, тоді сережки, каблучка...

За півтори години номінація.