Немченко Катерина - Учень дощу І, Немченко Катерина

20 Право власності

Протягом наступних кількох тижнів поведінка Хаола набула нових змін. Що не день та кінець уроків – він до наставника йде і ходить за ним, немов хвостик. Постійно десь поруч стоїть, байдикує, розмови вчителів слухає, а від Ракора не відходить. Навіть навпаки - ще більше обіймає, балакає і береться за будь-яке доручення, яке йому дають. Викладач від такої поведінки танув, немов сніг улітку.

- Який хлопчик гарний… - нахвалював він Хаола перед іншими вчителями, поки той обіймав його збоку. – Старанний, слухняний… Хіба це не щастя? – стиснув учня, не в силах натішитися ласці, яку він вже встиг забути з тих пір, як зробив підопічному амулет для зв’язку із Вайо.

І говорити вони стали більше. Навіть особисті теми зачіпали наодинці.

- Вайо - дурень, - тихо жалівся хлопець та дувся, склавши руки на грудях.

- Дурень? Чому? – дивувався чоловік такій заяві. – У вас щось сталося?

Той щось незадоволено буркнув.

- Хаоле, - ніжно посміхнувся Ракор на це і підійшов, - усі пари сваряться час від часу, - погладив його плече. – Це абсолютно нормально. Головне не тільки як та через що ви посварилися, але і як скоро хтось з вас протягне руку для примирення. Адже ти не хочеш розстатися з ним, через якусь невеличку сварку? – заглянув у очі.

- Він сказав, що я люблю вас більше ніж його і образився на це, - відвернувся підліток, обурено піднявши плечі.

- Хаоле… - з ще більшою ласкою протягнув наставник. – Вайо також любить свого духовного батька більше ніж тебе, - погладив його плече.

- Він дурень, - розплів хлопець руки та обійняв старшого.

- Він просто хоче бути для тебе ціннішим за всіх інших, - погладив чоловік спину підопічного. – Це закономірно, коли кохаєш…

- Але ж не ціннішим за вас, наставнику, - стиснув він вчителя.

- Хаоле… - провів долонею по його голові.

І старатися хлопець став удвічі більше. Усе конспектував, усі завдання робив, віддано практикувався і всіма силами намагався виділитися серед однокласників. Інші вчителі хвалили його перед Ракором, ледь не у самого Хаола на очах.

- Дуже чистий зошит став, - зважено кивав Вромон, поки шестикласник неподалік бавився із магією, намагаючись створити маленьку хмару, яка була б здатна пустити дощ. – Правила краще вчить. Помилок значно менше. Минулий диктант написав ледь не ідеально. Лиш дві помилки на весь текст.

- Водяна кров, - зі стриманими хвастощами кивав Ракор, роблячи вигляд, немов його підопічний завжди був таким старанним.

- І на практичних заняттях став більш зосередженим. Його майстерність росте прямо на очах.

- Він такий, - кивав чоловік, насилу тримаючи себе, аби не почати безсоромно вихвалятися учнем.

- Твій прихід неймовірним чином повпливав на нього.

- Я тут ні до чого, - чемно відхрещувався молодий вчитель. – Все, що я зробив, то це підтримав Хаола та направив його у вірному напрямку. Усі його успіхи в навчанні – його власні заслуги. Можливо, він завжди був таким, а я тільки розкрив його потенціал, - із турботою подивився на підлітка, який таки досяг своєї мети і вже поливав траву з крихітної хмаринки.

На побачення із Вайо вони стали їздити тільки по неділях, коли у вчителя Согнота було достатньо вільного часу для такої прогулянки. Зустріч за зустріччю, хлопці почали зникати з поля зору старших все більше. Поки вчителі балакали про щось між собою, обговорюючи буденні проблеми, підлітки тікали і ховалися від зайвих очей. Знаходили тихий закуток, обіймали один одного та починали цілуватися, забувши про весь навколишній світ. Кому були потрібні розмови, коли вони наговорилися по амулетах? Кому були потрібні дитячи ігри та наздоганялки? Жага поцілунків, обіймів і тепла диктувала чим вони займатимуться на нечастих прогулянках.

Під кінець зустрічей, вони дуже неохоче виходили до викладачів. Прикривали свої губи, що боліли, ховали рум’янець, блискучі очі. Скромно цілувалися у щоки та прощалися, проводжаючи один одного цікавими поглядами.

Ракор, спостерігаючи такий прогрес у стосунках підопічного, був навіть трошки гордий за Хаола. Він і паперові квіти дарує, і турбується про Вайо, і взагалі поводить себе неймовірно чемно.

«Така дитина золота, - не міг натішитися вчитель. – Що віддавати його нікому не хочеться,» - міцно обіймав педагог учня, починаючи навіть трошки ревнувати хлопчика до Вайо.

А сам Хаол, хоч як би йому була приємна така увага вчителя, ніколи не розслаблявся. Коли він ходив за наставником, то постійно контролював хто знаходиться поблизу, які діти, які класи. Байдуже було на інших викладачів, турбували першачки. Ці галасливі хаотичні істоти періодично бігали тут і там, тинялися, губилися, рюмсали і кричали, що хочуть до батьків. А наставник Ракор ніколи не міг спокійно пройти повз цю грудку проблем. Або інші вчителі підходили та заспокоювали малечу, або сам він. По голові їх гладив, ніжні добрі слова говорив, солодощі чаклував, одного навіть обійняв та на руки підхопив, посадивши на передпліччя. Хаол ледь не скинути цю дитину хотів.

Якогось дня після уроків підліток взагалі побачив таку сцену, від якої він ледь не на вогняний шар перетворився. Вчитель бавився із малечею, яка захопила його цілком та повністю. Один хлопчик сидів на передпліччі, інший висів на спині, тримаючись за шию, а третій обхопив ногу, катаючись на ній, як на гойдалці.

- Наставнику! – вигукнув Хаол, ховаючи свій гнів під шаром безтурботності.

- О, Хаоле! – радісно повернувся до нього Ракор. – Як заняття пройшли? Підемо сьогодні практикуватися? – мило посміхнувся.

Підліток стиснув кулаки, не в змозі це терпіти.

- Наставнику, чого ви граєтеся із ними так, ніби вони ваші духовні сини? Хіба може вчитель мати такий фізичний контакт із учнями, що не обрали його?

Чоловік ніяково огледів малечу на собі, розуміючи, що він дійсно трохи загрався.

- Наставнику, я не хочу, аби вас сварив вчитель Уман. Інші вчителі такого не роблять, тож якщо він дізнається про такі ігри – він може вас насварити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍