Юрій Гурін - Закоханий з Едемії, Юрій Гурін

День Святого Валентина

Сьогодні був День Святого Валентина, і Мирослав запросив Ліду ввечері після роботи на концерт до палацу «Україна» на грузинський національний балет Сухішвілі.

На концерті найбільше дивувала реакція залу. Усі починали аплодувати задовго до того, як ті щось станцюють, а після кожного танцю оплески та овації не вщухали хвилинами. Потрібно визнати, концерт, дійсно, видовищний, а їхній темперамент та енергетика викликали захоплення. І ось після кількох номерів Ліда з Мирославом, піддавшись загальному ажіотажу, аплодували разом з усіма іншими з великим завзяттям.

Під час перерви, гуляючи вестибюлем, подекуди зустрічалися відомі актори, тележурналісти та музиканти. Вони вели себе так невимушено, що ніхто вже й не звертав на них особливої уваги, ніби це так і має бути.

У другій частині вони запалили ще яскравіше, і під кінець цього дійства зал їм аплодував стоячи. Після концерту Мирослав поїхав зовсім іншою дорогою через метро «Либідська» в сторону Дніпровської набережної. Там, поряд із пам’ятником засновникам Києва, гуляючи навколо та розглядаючи Дніпро, узяв Ліду за руки й готувався щось сказати, по хвилюванню виглядало, ніби щось дуже серйозне.

Ці троє братів та їхня сестра довго блукали світами, а зупинилися саме в цьому місці. І глянь що із цього вийшло — з’явилося чудове і красиве місто. Можливо, і нам варто зупинитися й піти далі по життю разом, і, можливо, ми створимо також щось не менш прекрасне, ніж ця четвірка.

Мирослав дістав золоту обручку і, протягуючи її Ліді, запитав:

— Ти згодна?

Ліда передчувала, що це трапиться ось-ось, тому, схоже, була готова і, одягнувши обручку на палець, спокійно і з легкою усмішкою сказала:

— Так!

Наступного дня вони подали документи до РАЦСу, а церемонія одруження мала відбутися в суботу 23 березня. Їм дуже поталанило, бо саме перед ними одна пара відмовилася і звільнилося місце. Це ще раз дало привід замислитися, що все, що відбувається в житті кожної людини, — не випадковість.

Навіть із Лідою він познайомився, практично дякуючи Валентину, інакше, якби Мирослава призначили фінансовим директором, поїздки в Марокко просто б не було, і не було б прозріння, яке тягнулося скільки років поспіль, не було б зустрічі з Лідою, нічого цього не було. Звісно, могло бути щось інше, скоріше за все, Яна, дізнавшись про підвищення, приклала б максимум зусиль, аби їм стати парою, можливо, був би хтось інший, але сьогодні він розумів, що нікого, крім неї, йому не потрібно.

Вони одразу домовилися, що церемонія буде лише для близьких і без зайвого пафосу, а одразу після неї вони відправляться у якусь весільну подорож. Ліда виявилася геть непосидючою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍