Вікторія Ковзун - Кришталевий черевичок. Якщо фея не прийде, Вікторія Ковзун

В’юнок тільки закотив очі, ніби хотів сказати «ну, не так вже я й перелякався…»

– Що вельми цікаво, – продовжив Піт Аллен, – то ця найчесніша особа, яка ніколи нічого і ні в кого не крала, також професійно зламує будь-які замки всіх видів та підвидів. Звідки у нього ця чудова навичка, залишається загадкою.

«Одначе-одначе…» – замислились я.

– Нілс та Пірс, – Піт Аллен вказав на двох схожих парубків, що сиділи поряд.

Ось тут вже я не змогла не витріщатись. Очі розкосі та глибоко посаджені, високі вилиці, жовтувата шкіра, волосся чорне, аж до синього… Коли у когось помічають хоч одну з цих ознак, одразу прозивають джарайцем. О, таємничі жителі островів поза Континентом! Загадкові йоги та легендарні східні воїни. Практично ніким не бачені та ніким не вивчені. Так невже це справді…

– … так-так, ти не помилилася, – засміявся Піт. – Вони дійсно з Джараю. І вони брати. Нілс Діжка і Пірс Решето.

Тут я вкотре закліпала: Нілс і Пірс? Але якщо вони справді джарайці, то чому у них такі неджарайські…

– … так-так, – закивав Піт. – По правді кажучи, ми самі їм не повірили і до цього часу підозрюємо, що насправді їх звуть Ніо та Піо… але вони не признаються, – брати дивилися скептично. – Ну, то таке. Значить, Нілс Діжка та Пірс Решето. Один вважає найкращим знаряддям, щоб вибратись з будь-якої неприємності, діжку… А другий, коли не в настрої, зі всього намагається зробити решето. Що в них у тому Джараї діялося, вони нам розказують скупо. Скоріше всього, національна таємниця і труднощі з перекладом вкупі.

– Та яка труднощі з перекладом! – вигукнув один із кумедною вимовою. – Та ми вже так гарно говоримо ваша континентальна!

– Жодна джараєць ще так не говорив! – підтримав інший.

– Але, – підняв палець, – анне таш іте докші, тсанарі те кошіга чінцарре, як казав наш сенсей.

– Де б ти не був, а мовчати завжди будеш рідною мовою, тобто, – одразу переклав інший.

– Це коли до нас приперлись… приперлись? – запитально глянув на хлопців.

– Приперлись, – закивав Марко Горинич.

– Коли приперлись чжанжітхи і чжанжітську свою садили, – докінчив джараєць.

– Насаджували, – шепнули збоку.

– Насаджували, – повторив той. – Чжанжітську насаджували.

– І сенсей всім казав, – додав інший. – Ми боролись за своя джарайська.

– І зараз мовчимо джарайська. Як сенсей казав.

– Ну, ти зрозуміла, як ми тут розуміємось, – перервав цей дивовижний діалог Піт Аллен. – А наскільки розумію я, то у цих двох був великий сенсей, і вони його дуже поважають. Шпаги у їхньому Джараї, видно, не водяться… Так що в фехтуванні вони нікудишні. Зате чудово справляються без шпаги. Дякуємо сенсею! – підморгнув хлопець. – За їхніми канонами честі боротися треба голими руками. Тому в них по всій імперії натикані школи бойових мистецтв. Наші екземпляри там, зрозуміло, також займалися – і досить непогано. Та ось наближався день Чеартай – визначення найкращого борця на околиці. І деякі зацікавлені персони були проти, щоб Нілс та Пірс брали участь. Тож вони підіслали до Нілса якогось там хлюпика… – недбало затягнув він. – … який нібито хотів позмагатись… Ну, і Нілс поклав його однією лівою… Та не встиг Нілс моргнути, як виявилось, що з хлюпика уже стирчить ніж. Зацікавлені персони, значить, підлаштували. А за їхніми канонами честі боротися треба винятково без зброї, а ганьба одного винуватця поширюється і на всю родину… Так що капець був би нашим Ніо та Піо, якби вони не змоталися звідти.

– Та який Ніо?! Та який Піо?! – обурились джарайці.

Ватага дружно засміялась. Я ще не вміла так швидко перемикатися зі сліз на сміх, і затямила одне: омріяні екскурсії в Джарай перекреслено жирною червоною лінією.

Зачекавши, поки попередня історія зітреться хоч із мого прекрасного личка, Піт Аллен розпочав наступну:

– Тео Ромео, – і майстер варіння кулешу приязно мені усміхнувся. – Він до нас тільки недавно прибився. А Ромео він тому, що всі ми тут — самотні вовки, а він ще з дівкою водитись примудряється.

– І що він у тій фурії знайшов? – кинув Марко, а наступної ж миті у нього полетіло щось масивне, і важке, і точно з вбивчими намірами.

– Як ти її назвав?! Як у тебе язик повернувся?! – зашипіло з місця пострілу.

– А-а-а! В нього ніж! Керрі, я ж думав, ти сховав!..

– Порядок в таборі! – гримнув Піт. Усе вляглося, а сам хлопець до мене нахилився та шепнув: – Взагалі, дуже сумирний та вихований юнак. Але слова фурія, мегера, гарпія і хоч трохи подібні – при ньому краще не вживати, – знову повернувся на колишнє місце. – Так, на чому я закінчив? А, я ж тільки почав… Значить, у Тео в сім’ї не було жодної жіночої руки, тому в нього не було іншого вибору, як самому навчитись куховарити. І вийшло в нього, прямо скажемо, непогано.

– Неперевершено, – підправили хлопці.

– Шедеврально.

– Божественно.

– Так що кухарем придворним його взяли дуже швидко та радісно, – продовжив Піт Аллен. – Але тримали дуже недовго. Бо в них там по числах розписана система інтриг, отруєнь, удушень, утоплень – ну, як і у всіх поважаючих себе дворян. А ще до цього додається розписана система змін кухарів. Бо якогось дворянинчика отруїли на смерть, отрута – в їжі, кухар – Тео… І ось шедевральний кухар Тео уже в нас.