Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

всім, не витримала й розплакалася від радості, а Тедді взявся витирати їй очі своїм фартушком, професор несподівано заспівав. Потім зверху, один за одним, йому стали вторити голоси, й від дерева до дерева полетіла мелодія невидимого хору: вкладаючи у спів всю душу, хлопчики виконували вітальну пісню – Джо написала слова. Лорі поклав їх на музику, а професор розучив її зі своїми учнями.

Це було щось зовсім нове, й успіх виявився грандіозним: пані Марч ніяк не могла прийти до тями від приємної несподіванки і наполягала на тому, щоб потиснути руку кожній пташці без пір’я – від високого Франца і Еміля до маленького четверокровця, що володів найсолодшим голосом в хорі.

Після цього хлопчики зникли, щоб втішитися заключними забавами дня, залишивши пані Марч та її дочок під бенкетним деревом.

– Гадаю, що мені не варто більше називати себе «невдахою Джо», адже моє найбільше бажання так чудово втілилося в життя, – сказала пані Баер, витягуючи маленький кулачок Тедді з глечика з молоком, яке він із насолодою пінив.

– Однак твоє життя зовсім не схоже на те, яке ти малювала собі багато років тому. Пам’ятаєш наші замки з піску? – запитала Емі, з усмішкою спостерігаючи, як Лорі та Джон грають в крикет із хлопчиками.

– Любі мої! У мене серце радіє, коли я бачу, що вони забули на один день про справи і граються тут, – відгукнулася Джо, яка тепер з материнським виглядом говорила про все людство. – Так, я пам’ятаю, але таке життя, про яке я мріяла тоді, здається мені тепер порожнім, егоїстичним, самотнім і холодним. Я ще не залишила надії написати хорошу книжку, але вона почекає. Однак впевнена, що вона буде ще краще завдяки такому досвіду й таким прикладам, як ці, – і Джо вказала спочатку на хлопчиків, що пустували й розважалися на віддалі, та на свого батька, який прогулювався під руку з професором на сонечку, захоплений однією з тих бесід, які обидва дуже любили, а потім на свою матір, яка сиділа, як на троні, серед дочок і онуків.

– Мої мрії здійснилися більшою мірою, ніж в інших. Звичайно, я просила чудових речей, але в глибині душі знала, що буду задоволена, якщо в мене буде маленький будиночок, Джон і милі діти. У мене є все це, слава Богу, і я найщасливіша жінка у світі, – Мег поклала руку на голову свого високого хлопчика з виразом ніжного та щирого задоволення.

– Мій справжній замок дуже відрізняється від того пісочного, який я будувала. Але я не хотіла б змінити його, хоч, як і Джо, не залишила своїх художніх пошуків і не вважаю, що повинна обмежитися допомогою іншим у здійсненні їхньої мрії про красу. Я почала ліпити фігуру дитини, і Лорі каже, що це найкраща з усіх моїх робіт. Я й сама так думаю і хочу пізніше виконати її в мармурі, тоді, що б не трапилося, зможу зберегти хоча б образ мого маленького янгола.

Коли Емі вимовляла ці слова, велика сльоза скотилася по її щоці та впала на золотисту головку дитини, що спала в неї на руках: її єдина й улюблена дочка була слабкою, і страх втратити її затьмарював щастя Емі. Це випробування багато в чому вплинуло на обох батьків дівчинки – любов і горе пов’язували їх ще тісніше. Натура Емі стала більш м’якою, глибокою та ніжною. Лорі ставав серйознішим, сильнішим та рішучішим. І обидва дізнавалися на досвіді, що краса, молодість, багатство і сама любов не можуть відвернути турботу й страждання, втрату і горе навіть від найщасливіших людей, бо

У кожнім житті має падати дощ,

І деякі дні – необхідно похмурі, сумні й безвідрадні…

– Вона кріпне з кожним днем, я впевнена, дорога. Не падай духом, надійся і не сумуй, – сказала пані Марч, а добросерда Дейзі, яка сиділа в неї на колінах, нахилилася, щоб притиснутися своєю рум’яною щокою до блідої щічки своєї маленької кузини.

– Я завжди зможу опанувати себе, поки в мене є ти, Мармі, щоб підбадьорити, і Лорі, щоб взяти на себе більшу частину будь-якого тягаря, – відповіла Емі з теплотою в словах. – Він ніколи не дає мені відчути його тривогу, але, навпаки, завжди такий милий і терплячий зі мною, так віддано любить Бет, завжди залишається для мене такою опорою та розрадою, що я люблю його дедалі сильніше. Тож, незважаючи на хрест, який мені доводиться нести, я можу сказати слідом за Мег: «Слава Богу, я щаслива жінка».

– Я можу й не казати цього, бо кожен бачить, що я щасливіша, ніж того заслуговую, – додала Джо, переводячи погляд із свого доброго чоловіка на рожевощоких діточок, котрі пустували на траві поряд з нею. – Фридрих сивіє й товстішає, я ж стаю худою, як тріска, і мені тридцять. Ми ніколи не розбагатіємо, а Пламфільд може згоріти дотла в будь-яку ніч, бо цей невиправний Томмі Бенгс продовжує пихкати саморобними сигарами під ковдрою, хоч уже тричі сам себе підпалював. Але незважаючи на всі ці неромантичні обставини, мені нема на що скаржитися й ніколи ще в моєму житті не було такої «вечірки». Мені шкода за ці останні слова, але, перебуваючи серед хлопчиків, я не можу не вживати час від часу їхні слівця.

– Так, Джо, гадаю, ти отримаєш хороший урожай, – почала пані Марч, відлякуючи великого чорного цвіркуна, що бентежив Тедді своїм пильним поглядом.

– Але далеко не такий хороший, як той, що отримала ти, мама. Ось він, і нам ніколи не зуміти як слід віддячити тобі за все – за час закладання насіння та жнив! – вигукнула Джо зі своїм звичайним запалом, якого так і не позбулася з роками.

– Сподіваюся, що з кожним роком більшатиме зерна і меншатиме полови, – тихо мовила Емі.

– Величезний урожай, але я знаю, дорога Мармі, в твоєму серці вистачить місця для нього, – додала Мег своїм ніжним голосом.

Вдячна до глибини душі, пані Марч могла лише розкрити обійми, немов бажаючи пригорнути до себе всіх дітей і онуків, та сказала з материнською любов’ю, вдячністю й смиренням:

– О, мої дівчатка, скільки б ви не жили, я ніколи не зможу побажати вам більшого щастя, ніж це!

Примечания

1

Тут і далі примітки перекладача.

Психея – героїня давньогрецького міфу, прекрасна дівчина, закохана в бога любові Ерота, сина богині Афродіти. Психея стала дружиною Ерота та народила йому дітей.

2

Пан Тудль – персонаж роману «Домбі та син» (1848) англійського письменника Чарльза Діккенса (1812–1870). Пан Тудль був батьком численного сімейства.

3

Меркурій – у давньоримській міфології бог красномовства, торгівлі,