Луїза Мей Олкотт - Маленькі жінки. II частина

Друга частина непідвладних плину років «Маленьких жінок» Луїзи Мей Олкотт занурює читачів у доросле життя сестер Марч. Чи підбере ключі до щастя Мег? Який вибір зробить бунтівна Джо? Як складеться доля Бет? Що похитне, здавалося б, усталені погляди Емі?
У дівчат настав неповторний період життя, під час якого відбувається становлення особистості і на який водночас припадає чи не найбільше душевних переживань – юність. Письменниця описує його передовсім через проникливе змалювання внутрішнього світу героїнь, їхньої реакції на непрості, а інколи – трагічні виклики.

Луїза Мей Олкотт

Маленькі жінки

© Б. Носенок, переклад українською, 2019

© Т. Калюжна, ілюстрації, 2019

© Видавництво «Фоліо», марка серії, 2010

Частина друга

У якій історія починається наново й наближається до весілля Мег…

Розділ перший

Напередодні

Наша оповідь починається знову, тож варто нагадати, що в ній ми передовсім обіцяли розповісти про весілля Мег. Водночас, ймовірно, доречно трохи потеревенити про те, як загалом ведеться родині Марч, щоправда, попередньо зазначивши таке. Якщо будь-хто з представників старшого покоління, читаючи цю історію, вважатиме, що в ній надто багато «любовного» (навряд, щоб таке закинули нам юні читачі!), то в такому разі варто лише процитувати пані Марч: «Чого ж ще можна очікувати, якщо в будинку четверо життєрадісних дівчат, а ще є запальний і енергійний молодий сусід?».

Отже, минуло три роки, проте вони не надто змінили спокійне життя знайомої нам родини. Війна скінчилася, тож пан Марч, повністю одужавши, зайнявся своїми книжками і справами ввіреного його турботам маленького приходу. Віряни щораз переконувались, що їхній пастир тут за покликанням і Божою благодаттю, а ще скромний, безкомпромісно чесний, працьовитий, мудрий (а мудрість, як ми знаємо, цінніша за ерудицію), чуйний чоловік, котрий поважає та любить своїх підопічних. Пан Марч був багатий тим благочестям, яке стає основою характеру, викликаючи повагу і любов оточуючих.

І хоч ці якості не сприяли досягненню мирських успіхів, але водночас вабили до пана Марча безліч чудових людей, як запашні квіти ваблять до себе бджіл, і він давав їм нектар мудрості, в який п’ятдесят років важких життєвих випробувань не влили жодної краплі гіркоти.

Серйозна й щира молодь бачила, що їхній сивочолий учений друг так само молодий душею, як і вони. Замучені турботами жінки йшли до нього зі своїми тривогами, впевнені, що зустрінуть найглибше співчуття, отримають наймудрішу пораду. Грішники сповідалися чистому серцем духовнику, отримуючи одночасно і докору, і порятунок душі. Талановиті люди знаходили в ньому цікавого співрозмовника. Честолюбцям відкривалося існування прагнень куди шляхетніших за їхні власні. І навіть люди, цілком заглиблені в земні інтереси, визнавали, що його переконання красиві й справедливі, хоч «за них мало платять».

На погляд стороннього спостерігача, всім у родовому обійсті Марчів заправляло п’ятеро енергійних жінок. Так воно було насправді щодо багатьох домашніх справ, але скромний мудрець, який перебував серед своїх книжок, як і раніше, залишався главою і совістю сім’ї, якорем порятунку й утішником. І до нього незмінно зверталися у скрутну хвилину ці постійно зайняті, стурбовані жінки, як до чоловіка і батька – у повному розумінні цих священних слів.

Серця дівчаток були відкриті матері, а їхні душі – батькові. І обох їх дочки обдаровували любов’ю, що росла разом із ними й пов’язувала всю сім’ю найніжнішими й найдорожчими узами – саме тими, що роблять життя щасливим і котрі не в силах зруйнувати навіть смерть.

Пані Марч не втрачала бадьорості й енергійності, хоч у волоссі її побільшало сивини відтоді, як ми бачили її востаннє. Нині вона настільки переймалася справами Мег, що в госпіталях, де ще залишається багато поранених «хлопчиків», і в домівках солдатських вдів явно не вистачає її материнської турботи і благодійних відвідувань.

Джон Брук протягом року мужньо виконував свій обов’язок перед країною, був поранений і відправлений додому – повернутися на фронт йому не дозволили. Він не отримав ні чинів, ні нагород, хоч цілком заслужив їх, бо з готовністю ризикував всім, що мав, а життя і любов надзвичайно дорогі, коли і те й те – у повному розквіті.

Змирившись із своєю відставкою, чоловік присвятив усі сили тому, щоб відновити здоров’я і підготуватися до нової роботи. Джон прагнув купити будинок, де вони з Мег могли б оселитися. Однак, покладаючись на свій здоровий глузд, він відмовився від значно привабливіших пропозицій пана Лоуренса-старшого і заступив на скромну посаду бухгалтера у його фірмі, відчуваючи глибоке задоволення від того, що починає свою кар’єру з чесно заробленої платні, а не з банківської позики на ведення якоїсь ризикованої справи.

Мег проводила час не тільки в очікуванні майбутнього щастя, а й у старанній праці, дедалі більше набуваючи рис дорослої жінки, опановуючи мистецтво ведення домашнього господарства. Кожний день додавав їй привабливості, оскільки любов – могутній союзник вроди. І все-таки її не полишали колишні бажання й надії, тож вона не могла позбутися певного розчарування від того, як скромно починається її нове життя.

Тим паче, що недавно Нед Моффат одружився із Саллі Гардінер, і Мег не могла не порівнювати їхній чудовий будинок, розкішний екіпаж, безліч весільних подарунків і прекрасні вбрання нареченої зі своїми власними, потай страждаючи від того, що не може мати всього цього. Але заздрість і незадоволення одразу зникали, варто було їй лише подумати про терпіння, любов і працю, вкладені Джоном у придбання маленького будиночка, який чекав на свою господиню. А коли вони сиділи вдвох у сутінках, обговорюючи свої нехитрі плани, майбутнє незмінно уявлялося таким прекрасним і яскравим, що вона забувала про заможність Саллі й почувалася найкрасивішою і найбагатшою дівчиною під цим доброзичливим сонцем Христового піклування.

Джо так і не повернулася до обов’язків компаньйонки тітоньки Марч: старій дамі так сподобалася Емі, що вона доклала всіх зусиль, аби підкупити її, запропонувавши оплачувати уроки малювання в одного з кращих вчителів, а на таких умовах Емі погодилася б служити й набагато нестерпнішій пані. Тож Емі віддавала ранкові години спілкуванню з родичкою, а вечірні – задоволенню, і все йшло чудово.

Тим часом Джо присвятила себе заняттям літературою й доглядом за все ще дуже слабкою Бет. Поволі відступивши, хвороба залишила їй свою мітку: колись квітуча дівчинка виглядала змарнілою. Однак вона не змогла забрати в неї надії, щастя й безтурботності. Постійно зайнята виконанням своїх скромних домашніх обов’язків, однаково мила до всіх членів сім’ї, вона перетворилася на доброго янгола цього будинку ще задовго до того, як це зрозуміли навіть ті, хто любив її більше за все на світі.

Видавець «Небесного Орла» платив Джо один долар за кожне надруковане «сміття» (її власний вислів), що давало їй підстави вважати себе забезпеченою жінкою, тож вона невпинно писала маленькі романтичні історії. Але її гострий розум й честолюбна душа таїли великі плани, а в старому бляшаному ящику на горищі повільно росла купа аркушів покресленого й поплямованого чорнилом рукопису, котрий мав долучити прізвище «Марч» до низки найвідоміших імен американської літератури.

Лорі слухняно відправився в університет, щоб зробити приємність дідусеві. Натомість намагався провести чотири роки навчання якомога