Вільям Фолкнер - Світло в серпні

й, користуючись тим, молоді блудниці могли назвати це знайдення Крістмасом, учинивши кощунство над Моїм Сином? Отож Я відходжу, бо сповнив Свою волю й можу покинути тебе, щоб пильнував отут». І старий Док Гайнз чекав та пильнував. Із котельні Божої наглядав за цими дітьми, і диявольське насіння ходило, незнане їм, і оскверняло землю, і слова ці на ньому справджувалися. Бо з іншими дітьми воно вже не бавилося. Зоставалося на самоті, стояло мовчки, і тоді старий Док Гайнз зрозумів, що цей підкидьок слухає таємну пересторогу про Божий присуд, і спитав старий Док Гайнз: «Чому ти не граєшся з дітьми, як звик був?» А той мовчить, і спитав старий Док Гайнз: «Чи не тому, що вони прозивають тебе нігером?» А той мовчить, і сказав старий Док Гайнз: «Гадаєш, що ти нігер, бо Господь лице твоє позначив?» І озвався він: «А Бог також нігер?» — і відповів старий Док Гайнз: «Це Господь Бог гнівного воїнства, хай буде воля Його. Не твоя і не моя, бо ти і я — це засоби Його промислу, Його відомсти». Підкидьок пішов собі, а старий Док Гайнз дивився, як він відчуває й чує каральну волю Божу, і тут побачив старий Док Гайнз, що той спостерігає за нігером, який на подвір’ї працював, і ходить за ним у час роботи, аж поки той обізвався: «Нащо ти за мною наглядаєш, хлопче?» Той спитав: «Як сталося, що ти нігер?» — і нігер відрізав: «Хто тобі сказав, що я нігер, ти, шмаркатий білий байстрюку?» Підкидьок відповів: «Я не нігер», — а нігер йому каже: «Ти ще гірший. Сам не знаєш, хто ти. Ба більше, ніколи не знатимеш. Житимеш, умиратимеш і ніколи не дізнаєшся». Хлопець йому: «Бог не нігер», — а він на те: «Та звісно, тобі краще знати, який Бог, бо ніхто інший, крім Бога, не знає, що ти таке». Але не було там Бога, щоб сказати, бо Він здійснив Свою волю, а пильнувати за здійсненим лишив старого Дока Гайнза. З тої першої ночі, коли Господь на священні роковини Сина Свого постановив сповнитися Своїй волі, Він призначив старому Доку Гайнзові наглядати. Холодна була ніч, старий Док Гайнз стояв у пітьмі за рогом, звідки було видно сходи, видно, як сповняється воля Божа, ото й побачив, як прийшов той молодий лікар у блуді та розпусті, став, схилився, підняв огиду Божу й заніс її в дім. І старий Док Гайнз ішов назирці, наглядав і слухав. Бачив, як вони укривало розгортали, оті юні повійниці, що святі Господні роковини оскверняли віскі та яєчною бовтанкою з коньяком, поки начальниці не було. І ця Єзавель лікарчукова стала знаряддям Божим, сказавши: «Назвемо його Крістмасом», — і ще одна спитала: «Гаразд, Крістмас. А далі як?» І Бог повелів старому Доку Гайнзові: «Скажи їм», — і всі вони, просмерділі скверною, зиркнули на старого Дока Гайнза й зацокотіли: «Еге, та це ж дядечко Док. Гляньте-но, дядечку, що нам Санта-Клаус приніс і на сходи поклав». Старий Док Гайнз мовив: «Ім’я йому Джозеф», — і вони перестали хихотіти, глянули на старого Дока Гайнза, а ота Єзавель спитала: «Звідки знаєте?» — а старий Док Гайнз відповів: «Так сказав Бог». Вони знов засміялися, загаласували: «І у Святому Письмі так: Христос, син Йосифа. Джо, син Джозефа. Джо Крістмас. За його здоров’я». Хотіли змусити старого Дока Гайнза випити за огиду Господню, та він відштовхнув їхню чашу. Йому треба було тільки наглядати й чекати, що він і робив, і настав час Божий вийти злу із зла. Прибігла Єзавель лікарчукова від ложа своєї похоті, вся просмерділа гріхом та страхом. «Він сховався за ліжком», — лепече, а старий Док Гайнз відказав: «Ти користувалася цим напахченим спокусливим милом собі на погибель, а Богові — на огиду і помсту. Терпи тепер». А вона: «Ви можете з ним поговорити. Я бачила. Ви могли б його переконати». Старий Док Гайнз на те: «Мені нема діла до твого блуду так само, як і Господові Богу», — а вона каже: «Він донесе, а мене виженуть із роботи. Зганьблюся». Протхнувши похіттю й розпустою, стояла перед старим Доком Гайнзом, і в цю мить діялася над нею воля Божа, бо ця Єзавель обгидила дім, де Господь прийняв під покров сиріток. «Ти ніщо, — сказав їй старий Док Гайнз. — Ти і всі повійниці. Ви знаряддя для досягнення цілі Божого гніву, а без неї навіть горобчик не впаде на землю. Ти знаряддя Бога, так само, як Джо Крістмас і старий Док Гайнз». Вона пішла геть, старий Док Гайнз чекав і наглядав, а незадовго вона повернулася, й лице її було як у лютого звіра з пустині. «Я його влаштувала», — каже, а старий Док Гайнз спитав: «Як влаштувала?» — бо нічого нового не почув, бо Господь не затаював Своєї мети перед Своїм вибраним знаряддям, і старий Док Гайнз сказав: «Ти послужила наперед визначеній Божій волі. Тепер можеш іти й гидити в мирі та спокої аж до Судного дня». Лице її було, як у лютого звіра з пустині, і з-під розмальованої гидотної нечисті насміхалася вона з Бога. Отож прийшли й забрали його. Старий Док Гайнз бачив, як його повезли в колясці, і пішов чекати на Бога, і Він прийшов, повелів старому Доку Гайнзові: «Тепер і ти йди. Ти виконав Мою роботу. Нема тут іншого зла, крім як жіночого, а воно не варте того, щоб вибране мною знаряддя за ним наглядало». І старий Док Гайнз пішов, коли Бог наказав йому це зробити. Але тримав зв’язок із Богом і спитав Його вночі: «А цей байстрюк, Господи?» — і Бог відказав: «Він ще ходить по Моїй землі». Старий Док Гайнз тримав зв’язок із Богом і спитав Його вночі: «А цей байстрюк, Господи?» — і Бог відказав: «Він ще ходить по Моїй землі». Старий Док Гайнз тримав зв’язок із Богом і одної ночі боровся, бився і вигукнув на весь голос: «А цей байстрюк, Господи!? Відчуваю! Відчуваю ікла і кігті зла!» — і Бог відрік: «Це саме той байстрюк. Твоя робота ще не скінчилася. Він — це скверна й гидота на землі Моїй».

Музика в далекій церкві давно стихла. Крізь відчинене вікно долинають тільки мирні незліченні звуки ночі. За столом сидить Гайтавер, схожий тепер більш, ніж будь-коли, на незграбного звіра, якого обманом і хитрістю відрадили від утечі, а тоді ті ж самі обманщики взяли його в облогу. Інші троє сидять