Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

Антифони — протигласники, пісні, вибрані з псалмів, які пророчо зображують пришестя у мир Сина Божого, — співаються навперемінно обома ликами на обох криласах[234]; вони замінили у скороченому вигляді попередні довші псалмоспіви.

Поки триває спів першого антифону, священик молиться у вівтарі внутрішньою молитвою; а диякон стоїть у молитовній позі перед іконою Спасителя, піднявши орар трьома перстами руки. Коли закінчиться спів першого антифону, сходить він знову на амвон закликати зібрання молільників словами: Ще і ще Господеві помолімося! Зібрання молільників відповідає: Господи, помилуй! Звернувши погляд до ликів святих, диякон нагадує згадати знову Богоматір і всіх святих, віддати самих себе, і один одного, і все життя Христу Богові. Зібрання взиває: Тобі, Господи! Троїчним славословленням завершує він. Ствердне амінь виголошує вся церква. Слідує спів другого антифону.

Протягом другого антифону священик у вівтарі молиться про себе. Диякон стає знову в молитовній поставі перед іконою Спасителя, тримаючи,молитовний орар трьома перстами руки; по закінченні ж співу сходить він знову на амвон і звертається до ликів святих, закликаючи, як і раніше, словами: В мирі Господу помолімося! Зібрання взиває: Господи <помилуй! Диякон закликає:> Заступи, помилуй, спаси і охорони нас, Боже, Твоєю благодаттю. Зібрання взиває: Господи, помилуй! Звівши очі на лики святих, диякон продовжує: Пресвяту, Пречисту, Преблагословенну, Славну Владичицю нашу Богородицю з усіма святими пом’янувши, самі себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові віддаймо. Зібрання взиває: Тобі, Господи! Троїчним славословленням закінчується моління; ствердним амінь відповідає вся церква; диякон сходить з амвону. А священик у закритому вівтарі молиться внутрішньою молитвою; вона — у сих словах: Ти, що дарував нам ці спільні й суголосні молитви! Ти, що обіцяв вволити прохання двох або трьох, що згодяться в ім’я Твоє! сам і нині прохання рабів Твоїх на пожиток сповни, подаючи нам і в теперішньому віці пізнання Твоєї істини, а в майбутньому даруй життя вічне!

З криласу голосно виголошуються блаженства[235], які звіщають у теперішньому віці пізнання істини, а в майбутньому вічне життя. Зібрання молільників, взиваючи покликом розсудливого розбійника, що волав до Христа на хресті: У Царстві Твоїм пом’яни нас, Господи, коли прийдеш у Царство Твоє, — повторює слідом за читцем сі слова Спасителя:

Блаженні вбогі духом, бо їхнє Царство Небесне — не ті, що горді, не ті, що підносять свій розум.

Блаженні ті, що плачуть, бо вони втішаться — ті, що більше плачуть від своїх недосконалостей і гріхів, ніж від кривд і образ, яких зазнали.

Блаженні лагідні, бо вони успадкують землю — ті, що не мають гніву супроти когось, всіх прощають, люблять і зброя яких — всеперемагаюча лагідність.

Блаженні голодні та спраглі справедливості, бо вони наситяться — ті, що прагнуть небесної правди, бажають відновити її спочатку в самих собі.

Блаженні милосердні, бо вони помилувані будуть — ті, що співчувають кожному братові, в кожному, хто просить, бачать Самого Христа, який за нього просить.

Блаженні чисті серцем, бо вони Бога побачать — як у чистому дзеркалі спокійної води, не забрудненої ні піском, ні тванню, віддзеркалюється чистий небесний звід, так і у дзеркалі чистого серця, не забрудненому пристрастями, вже немає нічого людського, і образ Божий в ньому відображається лишень.

Блаженні миротворці, бо вони синами Божими назвуться — подібно до Самого Сина Божого, який приходив на землю з тим, аби внести мир у наші душі, так і ті, що приносять мир і примирення в доми — істинні Божі сини.

Блаженні переслідувані за правду, бо їхнє Царство Небесне — ті, що вигнані за звіщення правди не одними вустами, але духмяністю всього свого життя.

Блаженні ви, коли вас будуть зневажати, гонити та виговорювати всяке лихо на вас, обмовляючи, Мене ради. Радійте і веселіться, бо нагорода ваша велика на небесах — велика, бо заслуга їхня потрійна: перша — що вже самі по собі вони були невинні та чисті; друга — що, як чисті, були обмовлені; третя — що, обмовлені, раділи, що терпіли за Христа.

Зібрання молільників зворушливо повторює слідом за читцем сі слова Спасителя, які звістили, кому можна очікувати та сподіватися вічного життя у майбутньому віці, котрі суть істинні царі миру, спадкоємці і співучасники Небесного Царства.

Тут урочисто відкриваються Царські врата, наче врата самого Царствія Небесного, і перед очима всього зібрання постає сяючий престол, немов оселя Божої слави і верховне училище, звідки приходить до нас пізнання істини і звіщається вічне життя. Приступивши до престолу, священик і диякон знімають з нього Євангеліє і несуть його до народу не через Царські врата, але позад вівтаря бічними дверима, що нагадують двері у тій бічній кімнаті, з якої у давні часи виносились книги на середину храму для читання.

Зібрання молільників дивиться на Євангеліє, яке несуть у руках смиренні служителі Церкви, немов на Самого Спасителя, що вперше виходить на діло Божественної проповіді: виходить Він вузькими північними дверима, начебто невпізйаний, на середину храму, аби, показавшись усім, повернутись до святилища через Царські врата. Служителі Божі посеред храму зупиняються; обидва схиляють голови. Ієрей молиться внутрішньою молитвою, щоб Той, Хто встановив на небесах воїнства ангелів і чини небесні на служіння слави Своєї, звелів тепер сим самим силам і ангелам небесним, які служать нам, звершити разом з ними вхід у святилище.

А диякон, вказуючи молитовним орарем на Царські двері, говорить йому: Благослови, владико, святий вхід! — Благословенний вхід святих Твоїх, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні! — проголошує на це ієрей. Даючи поцілувати йому Святе Євангеліє, диякон несе його у вівтар; але у Царських вратах зупиняється і, піднісши його в руках своїх, виголошує: Премудрість! — знаменуючи сим, що Слово Боже, Його Син, Його Вічна Премудрість благовістилась миру через Євангеліє, котре він тепер підніс у своїх руках. І відразу за тим виголошує: Прості! — тобто випряміться, позбавтесь лінощів, неуважного стояння. Зібрання молільників, піднісшись духом, разом з хором взиває: Прийдіте, поклонімося і припадім до Христа! Спаси нас, Сину Божий, співаємо Тобі: Алилуя! У єврейському слові алілуя[236] виражено: Господь йде, хваліть Господа; але позаяк, за сутністю священної мови, в слові йде міститься і сучасне, і майбутнє, тобто: йде Той, що прийшов і що знову прийде, то, знаменуючи відвічний хід Божий, це слово алілуя вживається кожного разу в тих священнодійствах, коли Сам Господь приходить до народу в образі Євангелія чи Дарів Святих.

Євангеліє, що звістило Слово Життя, покладається на престолі. На криласах лунають або