Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

наповнити пахощами всю церкву і привітати всіх, що зібралися на Святу Трапезу Любові. Кадіння це звершується завжди на початку служби, як і в житті буденному всіх древніх східних народів зустрічали кожного гостя при вході умиванням та пахощами. Звичай цей перейшов цілком на цю гостину небесну — на Тайну Вечерю, що має назву Літургії, в котрій так чудесно поєдналося служіння Богові разом з дружнім частуванням усіх, приклад якого показав Сам Спаситель своїм служінням і умиванням ніг. Покадивши і поклонившись усім однаково, і багатому і бідному, диякон, як слуга Божий, вітає їх усіх як наймиліших гостей Небесного Господаря, кадить і вклоняється в той же час і образам святих, бо й вони суть гості, що прийшли на Тайну Вечерю: у Христі всі живі і з Ним нероздільні. Приготувавши, наповнивши пахощами храм і, повернувшись опісля знову до вівтаря і знову покадивши його, кладе, нарешті, кадильницю вбік, підходить до ієрея, і обидва разом стають перед святим престолом.

Ставши перед святим престолом, священик і диякон тричі кланяються і, готуючись починати священнодійство Літургії, взивають до Духа Святого, бо все служіння їхнє повинно бути духовним. Дух — учитель і наставник молитви: бо про що нам молитися, як слід ми не знаємо, — говорить апостол Павло: — але Сам Дух заступається за нас воланнями невимовними. Молячи Святого Духа, аби вселився в них і, вселившись, очистив їх для служіння, і священик, і диякон двічі проказують пісню, якою привітали ангели Різдво Ісуса Христа: Слава в вишніх Богу, і на землі мир, у людях благовоління. І услід за сею піснею відслоняється церковна завіса, котра відслоняється тільки тоді, коли слід піднести думку молільників до вищих горніх предметів[227]. Тут відкриття горніх дверей знаменує, згідно з піснею ангелів, що не всім було відкрите Різдво Христове, що дізналися про нього тільки ангели на небесах, Марія з Йосифом, волхви, що прийшли поклонитися, та здалеку сповіщали про нього пророки. Священик і диякон промовляють упівголоса: Господи! відкрий вуста мої — і вуста мої сповістять хвалу Твою. Священик цілує Євангеліє, диякон цілує святу трапезу і, схиливши голову свою, нагадує так про початок Літургії: трьома перстами[228] руки піднімає орар свій і мовить: Прийшов час, щоб служити Господу: благослови, владико! І благословляє його священик словами: Благословенний Бог наш, завжди, нині, і повсякчас, і на віки вічні. І розмислює диякон про наступне служіння, в якому повинен уподібнитись до ангельського літання — від престолу до народу і від народу до престолу, збираючи всіх в єдину душу, і бути, так би мовити, святою збуджуючою силою, і відчуваючи негідність свою до такого служіння, — молить смиренно ієрея: Помолися за мене, владико! — Нехай направить Господь стопи твої! — йому відповідає на це ієрей. Пом’яни мене, владико святий! — Нехай пом’яне тебе Господь у Царстві Своєму, завжди, і нині, і повсякчас, і на віки вічні. Тихо й підбадьореним голосом диякон мовить: амінь[229], — і виходить з вівтаря північними дверима до народу. І, зійшовши на амвон[230], що знаходиться навпроти Царських врат, повторює ще раз упівголоса: Господи! відкрий вуста мої — і вуста мої сповістять хвалу Твою; — і, обернувшись до вівтаря, звертається ще раз до ієрея: Благослови, владико! З глибин святилища виголошує на те ієрей: Благословенне Царство… — і Літургія починається.

Літургія оголошених[231]

Друга частина Літургії називається Літургією оголошених. Як перша частина, Проскомідія, відповідала ранньому життю Христа, Його Різдву, яке було відкрите тільки ангелам та деяким людям, Його дитячим літам та перебуванню в сокровенній невідомості до часу появи у миру, — так друга відповідає Його життю в миру між людьми, котрих огласив Він словом істини. Називається вона Літургією оголошених ще тому, що в перші літа християн до неї допускалися й ті, котрі тільки готувались бути християнами, ще не прийняли св. Хрещення і перебували в числі оголошених. До того ж сам образ її священнодій, складаючись з читань пророків, Апостола і Святого Євангелія, вже є переважно оголошенням.

Ієрей починає Літургію виголосом із глибин вівтаря: Благословенне Царство Отця, і Сина, і Святого Духа… Позаяк через утілення Сина стало миру очевидно ясним Таїнство Трійці, то тому саме троїчний виголос передує і сяє перед початком кожної дії, і молільник, відкинувши все земне, повинен з першого разу поставити себе у Царство Трійці.

Стоячи на амвоні, лицем до Царських врат, зображуючи собою ангела, побудника людей до моління, піднявши трьома перстами правиці вузьку стрічку, — подобу ангельського крила, — диякон закликає молитися увесь народ, який прийшов, тими ж самими молитвами, котрими незмінно від апостольських часів молиться Церква, починаючи з моління за мир, без котрого неможливо молитись. Зібрання молільників, поклавши на себе знамено хреста, прагнучи перетворити свої серця в суголосно настроєні струни органу, по яких має ударяти кожен заклик диякона, вигукує подумки разом з хором співців: Господи, помилуй!

Стоячи на амвоні, тримаючи молитовний орар, який зображує підняте крило ангела, що спонукає людей до молитви, закликає диякон молитися: за небесний мир і спасіння душ наших, за мир усього миру, добрий стан Святих Божих Церков і з’єднання всіх; за святий храм і тих, хто входить у нього з вірою, побожністю й страхом; за государя, синод, начальство духовне і світське, палати, військо, за місто, за обитель, в якій правиться Літургія, за добре поліття, за врожай плодів земних, за часи мирні; за тих, хто у морі, подорожніх, недужих, знеможених, поневолених і за спасіння їх; за визволення нас від усякої скорботи, гніву й нужди. І, збираючи все цією всеохопною низкою молінь, що називається великою єктенією[232], на кожен її окремий заклик, зібрання молільників просить разом з хором півчих: Господи, помилуй!

На знак безсилля наших молінь, яким бракує душевної чистоти та небесного життя, закликає диякон, — згадуючи тих, котрі вміли краще за нас молитися, — віддати самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові. У бажанні щирому віддати самих себе, і один одного, і все життя наше Христу Богові, як уміли це робити разом з Богоматір’ю святі та найкращі з нас, відповідає вся церква сукупно з ликом: Тобі, Господи! Низку молінь завершує диякон троїчним славословленням, котре, як всесильна нитка, проходить крізь усю Літургію, починаючи й закінчуючи всяку її дію. Зібрання молільників відповідає ствердно: Амінь! Хай так буде! Диякон сходить з амвону; починається спів