Микола Васильович Гоголь - Зібрання творів у семи томах. Том 6. Духовна проза, Микола Васильович Гоголь

І на виконання обряду первісної Церкви й святих перших християн, які згадували завжди, розмислюючи про Христа, про всіх тих, котрі були близькі Його серцю виконанням Його заповідей і святістю життя свого, приступає священик до інших просфор, аби, вийнявши з них частини на спомин про них, покласти на тому ж дискосі[220] біля того ж Святого Хліба, що зображує Самого Господа, бо й самі вони палали бажанням бути всюди зі своїм Господом. Узявши в руки другу просфору, виймає він з неї часточку на спомин Пресвятої Богородиці і кладе її по правому боці Святого Хліба, промовляючи з псалма Давида: Стала Цариця праворуч тебе, в ризи позолочені одягнена, прикрашена. Потім бере третю просфору, на спомин святих, і тим же копієм виймає з неї дев’ять часточок, поклавши їх у три ряди, по три в кожному. Виймає першу часточку в ім’я Іоанна Хрестителя, другу в ім’я пророків, третю в ім’я апостолів і сим завершує перший ряд і чин святих. Затим виймає четверту часточку в ім’я святих отців, п’яту в ім’я мучеників, шосту в ім’я преподобних і богоносних отців і матерів і завершує сим другий ряд і чин святих. Потім виймає сьому часточку в ім’я чудотворців і безсрібників, восьму в ім’я Богоотців Йоакима та Анни[221] та святителя, в чию пам’ять звершується Літургія; дев’яту в ім’я Іоанна Золотоустого чи Василія Великого[222], залежно від того, кому з них правиться того дня служба, і завершує цим третій ряд і чин святих, і кладе всі дев’ять вийнятих часточок на святий дискос біля Святого Хліба з лівого його боку. І Христос являється, поміж Своїх найближчих, Він, що в святих перебуває, стає видимим серед святих Своїх — Бог між богів, чоловік поміж чоловіків. І приймаючи в руки четверту просфору на спомин усіх живих, священик виймає з неї часточки в ім’я імператора, в ім’я синоду і патріархів, в ім’я всіх, де б не жили, православних християн і, нарешті, в ім’я кожного з них поіменно, кого забажає пом’янути, про кого просили його пом’янути. Затим бере ієрей останню просфору, виймає з неї часточки на поминання всіх померлих, просячи в той же час про відпущення їм гріхів їхніх, починаючи з патріархів, царів, засновників храму, архієрея, який його святив, якщо він уже перебуває серед померлих, і до останнього з християн, виймаючи окремо в ім’я кожного, про кого його просили, чи в ім’я кого він сам забажає вийняти. На завершення ж усього просить і собі відпущення в усьому і також виймає часточку за себе самого, і всіх їх покладає на дискос біля того ж Святого Хліба попід ним. Таким чином, навколо сього хліба, сього Агнця, що зображає Самого Христа, зібрана вся Церква Його, і та, що торжествує на небесах, і та, що воює тут. Син Людський являється між людей, заради котрих Він перейняв людське тіло і став людиною. Узявши губку, священик обережно збирає нею і самі крихточки на дискос, аби нічого не пропало зі Святого Хліба і все б пішло на утвердження.

І відійшовши від жертовника, вклоняється ієрей, як би він вклонявся самому втіленню Христовому, і вітає в сьому виді хліба, що лежить на дискосі, появу Небесного Хліба на землі, і вітає Його кадінням фіміаму, поблагословивши попередньо кадило і читаючи над ним молитву: Кадило Тобі приносимо, Христе Боже наш, як приємні пахощі духовні; Ти ж прийми його в наднебесний Свій жертовник, пошли нам благодать Пресвятого Твого Духа.

І весь переноситься думкою ієрей у час, коли звершилося Різдво Христове, повертаючи минуле у сучасність, і дивиться на цей бічний жертовник, як на таємничий вертеп, в який перенеслося на той час Небо на землю: Небо стало вертепом, і вертеп — Небом. Покадивши звіздицю[223], дві золоті дуги з зіркою вгорі, та поставивши її на дискосі, дивиться на неї, як на зірку, що світила над Немовлям, промовляючи слова: І прийшла зоря і стала, над тим місцем, де було Дитя; на Святий Хліб, що відділений для жертвопринесення — наче на новонароджене Немовля; на дискос — наче на ясла, в яких лежало Немовля; на покрови — наче на пелени, що покривали Немовля. І покадивши перший покрівець, покриває ним Святий Хліб з дискосом, промовляючи псалом: Господь воцарився, у величність зодягнувся… і т. д., — псалом, в якому оспівується дивна велич Господня. І покадивши другий покрівець, покриває ним Святу Чашу, промовляючи: Милість Твоя, Христе, вкрила небеса і хвали Твоєї повна земля. І взявши потім великий покров, що зветься святим воздухом, покриває ним і дискос, і Чашу разом, закликаючи Бога покрити нас покровом крила Свого. І відійшовши від жертовника, вклоняються обидва Святому Хлібові, як вклонялись пастирі-царі новонародженому Немовляті, і кадить перед вертепом, зображуючи в сьому кадінні ті пахощі ладану[224] й смирни[225], котрі були принесені разом із золотом мудрецями.

Диякон, як і раніше, уважно присутній у діях ієрея, то промовляючи за всякої дії: Господу помолимось, то нагадуючи йому про початок самої дії. Нарешті приймає з рук його кадильницю і нагадує йому про молитву, котру належить піднести до Господа за сі для Нього приготовані Дари, словами: За приготовані Чесні Дари Господові помолімося! І священик приступає до молитви. Хоча Дари ці є лише приготовані до самого принесення, але позаяк відтепер ні на що інше вже не можуть бути вжиті, то й читає священик для себе одного молитву, просячи про прийняття сих принесених до майбутнього принесення Дарів. І у таких словах його молитва: Боже, Боже наш, Ти, що послав Небесний Хліб, поживу для всього світу, Господа нашого і Бога Ісуса Христа, Спасителя, Визволителя і Доброчинця, що благословляє і освячує нас, Сам благослови принесення оце і прийми його в наднебесний Твій жертовник. Пом’яни, як Благий і Чоловіколюбець, тих, що принесли, і тих, за кого принесено; і нас неосудними збережи в священнодіянні Божественних Таїн Твоїх. І творить, одразу після молитви, відпуст[226] Проскомідії; а диякон кадить жертовник і потім хрестоподібно святу трапезу. Розмислюючи про земне народження Того, Хто народжений перед усіма віками, присутній всюди і повсюдно, промовляє упівголоса: у гробі плоттю, у пеклі з душею, як Бог, в Раю ж із розбійником, і на престолі був єси, Христе, з Отцем і Духом, все наповняючи, Неописанний. І виходить з вівтаря з кадильницею в руці, щоб